Про знесення об'єкта самочинного будівництва та стягнення витрат, пов'язаних зі знесенням об'єкта самочинного будівництва - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про знесення об'єкта самочинного будівництва та стягнення витрат, пов'язаних зі знесенням об'єкта самочинного будівництва, за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року,

У березні 2013 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за скаргою ОСОБА_2 відносно самовільного будівництва ОСОБА_1 на належній йому земельній ділянці житлового будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене статтею 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП). За результатами проведеної перевірки та у зв'язку з виявленими порушеннями Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області 21 червня 2011 року винесла припис і встановила термін на усунення порушень до 20 жовтня 2011 року.

Посилаючись на те, що відповідачка в установлений строк вимоги припису не виконала, а також на те, що збудований будинок не відповідає державним стандартам, нормам і правилам, які встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, що регламентують розробку й реалізацію містобудівної документації та проведення перебудови самовільно збудованого будинку є неможливим, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області просила суд задовольнити її позовні вимоги й зобов'язати ОСОБА_1 знести самовільно збудований будинок НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та зобов'язати її компенсувати витрати, пов'язані зі знесенням самовільно збудованої будівлі.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 5 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 травня 2013 року, у задоволенні позову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, до якої приєднався ОСОБА_2, відхилено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 5 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 травня 2013 року залишено без змін.

У листопаді 2013 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_2 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв'язку із цим ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-5 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 12 серпня 1982 року ОСОБА_2 є власником S_1 частин будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 вересня 1988 року ОСОБА_1 є власником S_2 частин указаного будинку.

Будинок НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці загальною площею S_3 кв.м, зареєстрованою за землекористувачами площею S_4 кв.м (рішення виконавчого комітету (далі - виконком) Васильківської міської ради Київської області від 11 червня 1979 року НОМЕР_3).

Згідно з рішенням Васильківської міської ради Київської області від 13 лютого 2004 року ОСОБА_1 передано безкоштовно в приватну власність земельну ділянку загальною площею S_5 га, у тому числі: площею S_6 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею S_7 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, будинок НОМЕР_2.

За рішенням Васильківської міської ради Київської області від 10 жовтня 2006 року ОСОБА_2 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку загальною площею S_8 га в тому числі: площею S_9 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею S_10 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 будинок НОМЕР_2.

27 квітня 2010 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 6 грудня 2012 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 5 жовтня 2012 року в частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_1 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано частково недійсним рішення Васильківської міської ради Київської області від 10 жовтня 2006 року в частині передачі безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею S_10 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 будинок НОМЕР_2. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 27 квітня 2010 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею S_11 га.

Рішенням виконкому Васильківської міської ради Київської області від 25 вересня 2007 року НОМЕР_4 ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво житлового будинку та знесення частини старого будинку з переобладнанням іншої частини в літню кухню на присадибній земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 будинок НОМЕР_2.

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, присвоєння та впорядкування адрес об'єктів нерухомого майна в м. Василькові Київської області від 22 лютого 2010 року НОМЕР_5 комісія запропонувала надати новозбудованому житловому будинку НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1.

Васильківським міжрайонним бюро технічної інвентаризації (далі - МБТІ) складено технічний паспорт на житловий будинок НОМЕР_1 по АДРЕСА_1.

Виконкомом Васильківської міської ради Київської області погоджено прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку садибного типу № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, побудованого ОСОБА_1 (рішення виконкому від 26 лютого 2010 року НОМЕР_6).

13 травня 2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 97 КУпАП, оскільки вона самовільно, без розроблення й погодження в установленому порядку проектної документації та без одержання дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю виконала будівельні роботи зі спорудження одноповерхового індивідуального житлового будинку та господарських споруд, що є порушенням статті 5 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII "Про основи містобудування" та статті 29 Закону України 20 квітня 2000 року № 1699-III "Про планування і забудову територій".

За результатами перевірки дотримання забудовником ОСОБА_1 вимог закону при спорудженні житлового будинку Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області 7 червня 2011 року видано припис, на підставі якого встановлено порушення статті 39 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" та чинної на час здійснення будівельних робіт статті 29 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-ІІІ "Про планування і забудову територій" і запропоновано ОСОБА_1 до 20 жовтня 2011 року усунути виявлені порушення.

У встановлений строк порушення усунуті не були.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав, передбачених частиною сьомою статті 376 ЦК України, для знесення житлового будинку, збудованого ОСОБА_1, зокрема: не надано доказів, що ОСОБА_1 здійснила будівництво житлового будинку з порушенням будівельних норм і правил, а також не наведено підстав відсутності можливості перебудови спірного будинку для приведення його у відповідність до встановлених вимог у разі наявності відхилення таких вимог.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області в задоволенні позову, суд касаційної інстанції, виходив із того, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

ОСОБА_2 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права в подібних правовідносинах і дійшов протилежного правового висновку, покладеного в основу цього судового рішення.

Для прикладу надав ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року у справі про знесення самочинного будівництва.

Приймаючи зазначену ухвалу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції, яким зобов'язано ОСОБА_2 знести самочинно збудовані прибудови до житлового будинку, є законним і обґрунтованим, оскільки позивачем ОСОБА_1 доведено порушення її права власності. Дійшовши висновку про застосування до спірних правовідносин частин першої, сьомої статті 376 ЦК України та статті 391 ЦК України, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_2 самовільно без розроблення й погодження в установленому законом порядку проектної документації виконав будівельні роботи з реконструкції житлового будинку, пов'язані зі спорудженням прибудов до нього, чим здійснив перешкоди в користуванні та розпорядженні майном, власником якого є ОСОБА_1.

У рішенні, яке переглядається, будівництво житлового будинку проведено на підставі рішення виконкому Васильківської міської ради Київської області від 25 вересня 2007 року НОМЕР_4.

Отже, судами встановлені різні обставини справи, що не є неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

Ураховуючи викладене, Верховним Судом України не встановлено, що судами касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 та скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України (1618-15) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року відмовити.