Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого                     Яреми А.Г.,

суддів:                         Григор'євої Л.І., Онопенка В.В.,

                                Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,

                                Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., -

                                Лященко Н.П., Патрюка М.В.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей Комінтернівського районного управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, прокуратура Комінтернівського району м. Харкова, про позбавлення батьківських прав за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2013 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що з 8 лютого 1997 року до листопада 2006 року вона та відповідач перебували у шлюбі. У них народилися син, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, і дочка, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження.

Вважаючи, що ОСОБА_2 з часу розірвання шлюбу, тобто з листопада 2006 року, вихованням дітей не займається, не надає матеріальної допомоги на їхнє утримання, ніякого зв'язку з дітьми не підтримує та ухиляється від виконання батьківських обов'язків, позивачка просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 і ОСОБА_4.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 4 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 серпня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані судові рішення.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2013 року порушується питання про скасування цієї ухвали й передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ), що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2013 року та від 16 жовтня 2013 року у справах про позбавлення батьківських прав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та висновок прокурора Пащенко О.В., дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами у справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 8 лютого 1997 року до 21 листопада 2006 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

У ОСОБА_1 і ОСОБА_2 народилися син, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, та дочка, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, батьком яких записано ОСОБА_2.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 разом не проживають. Позивачка виїхала на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки, а діти мешкають разом із бабусею в м. Харкові.

Висновком Управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 15 травня 2013 року визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

З показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 установлено, що відповідач спілкувався зі своїми дітьми та проявляв інтерес до їхнього життя.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що позивачка перешкоджає йому зустрічатися з дітьми, від виконання своїх батьківських обов'язків він не ухилявся. Він любить своїх дітей, цікавиться їхніми проблемами, матеріально утримує та проти позбавлення його батьківських прав. Бажання позивачки позбавити його батьківських прав пов'язане з його відмовою дати дозвіл на виїзд дітей на постійне місце проживання за кордон.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, а судом не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання дітей і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, тому підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, установлені пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, відсутні.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте зміст ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2013 року та від 16 жовтня 2013 року, на які посилається заявниця, обґрунтовуючи підстави подання нею заяви, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дають підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстави позову, змісту позовних вимог та встановлених фактичних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин ухвалив різні за змістом судові рішення.

Так, постановляючи ухвалу від 5 вересня 2013 року у справі про позбавлення батьківських прав, суд касаційної інстанції рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалу апеляційного суду залишив без змін і виходив із того, що відповідач не проявляв до дитини батьківської турботи та любові, не піклувався про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечував дитину необхідним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням, ураховуючи хворобливий стан здоров'я дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, а також не спілкувався з дитиною, не виявляв інтересу до її внутрішнього світу, не створював умов для отримання нею освіти й не сплачував аліменти.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалу суду апеляційної інстанції у справі про позбавлення батьківських прав, суд касаційної інстанції в ухвалі від 16 жовтня 2013 року зазначив, що відповідач з моменту народження дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклується про неї, не бере участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні, не виявляє до неї батьківської турботи та уваги, не турбується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з нею.

У цих справах суди дійшли висновку про ухилення відповідачів від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування до них на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

Натомість у справі, яка переглядається, судом першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, не встановлено ухилення відповідача від виховання своїх дітей та свідомого нехтування ним батьківськими обов'язками.

Таким чином, у справі, яка переглядається, та у справах, на судові рішення в яких заявниця посилається в обґрунтування своєї заяви, наявні різні фактичні обставини, що не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Ураховуючи те, що надані судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, немає підстав вважати заяву ОСОБА_1 обґрунтованою.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України (1618-15) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2013 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.