Про стягнення заборгованості за кредитним договором - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2013 року,

У жовтні 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" (далі – АКІБ "УкрСиббанк" або Банк), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі – ПАТ "УкрСиббанк"), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 липня 2008 року між Банком і товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Династія" (далі – ТОВ "Торговий дім "Династія") укладено договір овердрафту, за умовами якого позичальник отримав кредит із лімітом 1 млн 100 тис. грн зі сплатою 30% річних на строк до 3 серпня 2009 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань 23 липня 2008 року між Банком і ОСОБА_1 та між Банком і ОСОБА_2 укладено окремі договори поруки.

Зазначав, що внаслідок невиконання ТОВ "Торговий дім "Династія" зобов’язань за договором овердрафту в ПАТ "УкрСиббанк" виникло право на стягнення з поручителів за договорами поруки – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - заборгованості в розмірі 1 149 311 грн 87 коп., що складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 814 940 грн 38 коп., заборгованості за відсотками в розмірі 244 578 грн 33 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов’язання за кредитом у розмірі 89 793 грн 16 коп., пені за несвоєчасне погашення відсотків у розмірі 6 106 грн 66 коп.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2011 року в задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2012 року рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором овердрафту й договорами поруки, які укладені 23 липня 2008 року між позивачем і ТОВ "Торговий дім "Династія", ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у розмірі 1 149 311 грн 87 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2012 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2012 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2013 року рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2011 року в частині мотивів відмови в задоволенні позову до ОСОБА_2 змінено; у решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2013 року касаційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" відхилено.

У заяві про перегляд судових рішень ПАТ "УкрСиббанк" порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2013 року та про ухвалення нового рішення з підстав неоднакового застосування касаційним судом норми матеріального права, а саме частини 1статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), до випадків, коли згода поручителя на майбутні зміни умов основного договору надана шляхом включення до основного договору чи договору поруки положень про можливість перегляду сторонами умов основного договору.

На обґрунтування заяви ПАТ "УкрСиббанк" додано постанову Верховного Суду України від 17 січня 2011 року; ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2011 року, від 4 липня 2012 року, від 22 травня 2013 року та від 18 вересня 2013 року; постанови Вищого господарського суду України від 29 листопада 2007 року та від 22 вересня 2010 року, в яких, на думку заявника, до подібних правовідносин по-іншому застосована зазначена норма матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2013 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі – ЦПК України (1618-15) ).

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-4 ЦПК України (1618-15) суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України (1618-15) , якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 23 липня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" і ТОВ "Торговий дім "Династія" укладено договір овердрафту НОМЕР_1, згідно з яким останньому надано кредит у формі овердрафту на строк до 22 липня 2009 року з лімітом у 850 тис. грн і зі сплатою 22% річних.

Пунктом 3.1 договору овердрафту передбачено, що належне виконання позичальником зобов’язань за цим договором забезпечується порукою згідно з договорами поруки НОМЕР_2 від 23 липня 2008 року та НОМЕР_3 від 23 липня 2008 року, які укладені відповідно між Банком і ОСОБА_2 та між Банком і ОСОБА_1

Пунктами 1.1-1.4 договору поруки НОМЕР_2 від 23 липня 2008 року, укладеного з ОСОБА_2, передбачена солідарна відповідальність боржника й поручителя за всіма зобов’язаннями боржника перед кредитором, які виникли з договору овердрафту НОМЕР_1 від 23 липня 2008 року, як тими, що існують на час укладення договору, так і тими, що можуть виникнути в майбутньому.

Крім того, пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що у разі змін умов основного договору поручитель самим фактом підписанням договору поруки підтверджує свою згоду на здійснення таких змін; сторони також погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цього пункту договору поруки, не потребують укладення ними окремих угод щодо внесення цих змін.

Разом із тим пунктами 2.4.3, 2.4.4, 7.9 договору овердрафту від 23 липня 2008 року передбачено, що збільшення ліміту овердрафту, зміна розміру процентної ставки за кредитом потребує погодження сторонами договору та з поручителем шляхом укладення окремої додаткової угоди; таким самим чином регулюються й усі інші відносини, які обумовлені цим договором.

15 вересня 2008 року сторони внесли зміни до договору овердрафту НОМЕР_1 від 23 липня 2008 року, збільшивши ліміт овердрафту до 1 млн 100 тис. грн, а додатковою угодою від 24 листопада 2008 року – збільшили процентну ставку до 30% річних.

На підставі зазначених договорів 15 вересня 2008 року та 24 листопада 2008 року внесено відповідні зміни щодо розміру кредиту й процентної ставки до договору поруки НОМЕР_2 від 23 липня 2008 року, укладеного з поручителем ОСОБА_2

22 липня 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Торговий дім "Династія" внесли зміни до пункту 1.2 договору овердрафту від 23 липня 2008 року, якими передбачили інший строк припинення кредитного договору – 3 серпня 2009 року. Крім того, сторони доповнили договір овердрафту новим пунктом – 2.6.11, яким передбачили сплату боржником Банку комісії за пролонгацію ліміту в розмірі 0, 25 % від суми ліміту, що пролонгується.

На підставі цього договору зміни до договору поруки, який укладений із ОСОБА_2, не вносились.

Ухвалюючи у справі рішення про відмову в стягненні суми заборгованості за договором овердрафту з поручителя ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що внесення 22 липня 2009 року сторонами кредитного договору змін до основного зобов’язання - договору овердрафту від 23 липня 2008 року (збільшення строку дії договору та встановлення комісійної винагороди в розмірі 0,25% від суми ліміту за пролонгацію договору) без згоди поручителя ОСОБА_2 призвело до збільшення обсягу його відповідальності, наслідком якого відповідно до частини першої статті 559 ЦК України є припинення поруки.

При цьому суди зазначали, що передбачена в пунктах 1.1, 1.4, 2.1 договору поруки НОМЕР_2 від 23 липня 2008 року умова щодо надання поручителем згоди на майбутні зміни умов основного договору (без конкретизації цих змін) без додаткового повідомлення поручителя та без укладення окремої угоди не звільняє сторони основного зобов’язання від обов’язку погодження з поручителем змін, унаслідок яких збільшується обсяг його відповідальності.

Разом із тим в інших справах, які виникли з подібних правовідносин, касаційний суд виходив із того, що порука не припиняється відповідно до частини першої статті 559 ЦК України, якщо договором поруки передбачена можливість зміни окремих умов основного договору без додаткового повідомлення про це поручителя та без укладення окремої угоди з ним, оскільки ця умова стала результатом домовленості сторін, а отже, поручитель дав згоду на зміну умов основного зобов’язання, у тому числі тих, які збільшують обсяг його відповідальності (рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року у справі № 6-20994 св12; постанова Вищого господарського суду України від 22 вересня 2010 року у справі № 37/73-09).

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України.

Що стосується інших судових рішень, які надані заявником для порівняння, то вони не є прикладом неоднакового застосування судами положень частини першої статті 559 ЦК України до подібних правовідносин, оскільки:

4. у судовому рішенні від 18 вересня 2013 року (справа № 6-23370 св 13) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ установивши, що сторони передбачили в договорі поруки можливість внесення певних змін, а саме: зміни розміру кредиту, процентів за його користування та строків їх сплати в порядку, передбаченому основним договором, та погодження цих змін із поручителем шляхом підписання ним додаткового договору до кредитного договору, дійшов висновку про відсутність підстав для припинення договору поруки;

5. у судовому рішенні від 29 листопада 2007 року Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що внесення змін не до основного договору, забезпеченого порукою, а до іншого забезпечувального договору – договору застави - не тягне наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України; крім того, закон пов’язує припинення поруки зі зміною основного зобов’язання, забезпеченого порукою, унаслідок якого збільшився обсяг відповідальності поручителя, однак такі факти судом не встановлені (справа № 22/455-26/287);

6. судове рішення від 25 травня 2011 року не містить висновків щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України, оскільки ним скасовано попередні судові рішення й направлено справу на новий розгляд (справа № 6-496 св 11 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ);

7. в ухвалі від 22 травня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, установивши, що збільшення процентної ставки за користування кредитом здійснено без згоди поручителя, дійшов висновку про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України (справа № 6-12 св 13);

8. постанова Верховного Суду України від 17 січня 2011 року у справі №3-62г10 не є рішенням суду касаційної інстанції.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов’язки, що складають зміст договірного зобов’язання (частина перша статті 628 ЦК України).

Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Оскільки правовідносини з приводу поруки між поручителем і кредитором іншої особи є різновидом зобов’язань, на них також поширюються правові норми щодо зобов’язань.

Застосовуючи до спірних правовідносин частину першу статті 559 ЦК України та дійшовши висновку про те, що внесення додатковою угодою від 22 липня 2009 року змін до договору овердрафту від 23 липня 2008 року щодо сплати комісії у розмірі 0, 25% від суми ліміту за його пролонгацію до 3 серпня 2009 року, призвело до збільшення відповідальності поручителя, суди не зазначили, яким чином ці зміни основного договору вплинули на збільшення обсягу відповідальності поручителя, враховуючи, що комісійна винагорода не є борговою сумою, оскільки була сплачена позичальником вже під час підписання додаткової угоди, а строк дії договору продовжено лише на 12 днів.

Крім того, судами не враховано ту обставину, що і договір овердрафту від 23 липня 2008 року, підписаний ОСОБА_2 як генеральним директором ТОВ "Торговий дім "Династія", і договір про внесення змін до договору поруки від 23 липня 2008 року, укладений з ним 15 вересня 2008 року як з поручителем, передбачали можливість внесення змін до основного договору щодо строку виконання основного зобов’язання.

Таким чином, враховуючи, що згідно із частиною першою статті 559 ЦК України підставою для припинення поруки є сукупність двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов’язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін, то слід дійти висновку про неправильне застосування судом у даній справі зазначеної норми матеріального права.

Оскільки неправильне застосування норм матеріального права касаційним судом призвело до постановлення незаконного рішення, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 360-2, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України (1618-15) судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України

Заяву публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) .