Про визнання бездіяльності неправомірною, відшкодування майнової та моральної шкоди - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Державного казначейства України, третя особа – відкрите акціонерне товариство "Одеський завод сільськогосподарського машинобудування", про визнання бездіяльності неправомірною, відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2009 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2010 року й ухвали Верховного Суду України від 2 квітня 2010 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2003 року (справа № 2-1117/03) зобов'язано відкрите акціонерне товариство "Одеський завод сільськогосподарського машинобудування" не перешкоджати йому в приватизації квартири АДРЕСА_1, видати розпорядження про приватизацію та свідоцтво про право власності на вказану квартиру.

Зазначене судове рішення залишилось не виконаним.

Вважаючи, що через тривале невиконання вказаного рішення Суворовського районного суду м. Одеси він не мав можливості приватизувати квартиру та здійснити її відчуження, та визначаючи розмір майнової шкоди як дійсну вартість квартири в ІІІ кварталі 2008 року за статистичними даними, які надруковані в номері журналу Інформ Domcom за жовтень 2008 року, позивач просив визнати бездіяльність посадових осіб Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції неправомірною, стягнути з відповідача на відшкодування майнової шкоди 270 738 грн та моральної шкоди 5 тис. грн.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 2 квітня 2010 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2009 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2010 року й ухвали Верховного Суду України від 2 квітня 2010 року порушується питання про скасування зазначених судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме: пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) , та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Підставою для перегляду зазначених судових рішень заявник вважає рішення Європейського суду з прав людини від 11 квітня 2013 року у справі "Роженко та інші проти України".

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2003 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Одеський завод сільськогосподарського машинобудування" (справа № 2-1117/03) зобов'язано зазначене товариство не перешкоджати ОСОБА_1 у приватизації квартири АДРЕСА_1, видати розпорядження про приватизацію та свідоцтво про право власності на вказану квартиру.

25 січня 2005 року постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції м. Одеси відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого 19 січня 2005 року, в справі № 2-1117/03.

Не здійснивши заходів примусового характеру, пов'язаних із виконанням рішення суду, 10 березня 2005 року державний виконавець зазначеного відділу ОСОБА_2 прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження з посиланням на неможливість виконання вказаного судового рішення.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 4 жовтня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції м. Одеси про визнання дій неправомірними (справа № 2-5967/2005) позов задоволено: ухвалено визнати дії державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції м. Одеси ОСОБА_2 неправомірними, скасувати постанову державного виконавця від 10 березня 2005 року про закінчення виконавчого провадження, зобов'язати державного виконавця ОСОБА_2 вчинити дії щодо виконання зазначеного виконавчого листа НОМЕР_1 відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (606-14) (далі - Закон України "Про виконавче провадження" (606-14) ).

Відмовляючи в задоволенні позову у справі, яка переглядається, суди виходили з недоведеності позивачем розміру завданої йому майнової шкоди та завдання йому моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 360-4 ЦПК України (1618-15) суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу. Однією з таких підстав є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (пункт 2 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) ).

Згідно із частиною третьою статті 360-4 ЦПК України (1618-15) , якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції (995_004) , було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У Законі України "Про виконавче провадження" (606-14) поняття "виконавче провадження" розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1). Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі "Горнсбі проти Греції" (980_079) (Case of Hornsby v. Greece) указаний суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) (далі - Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) ), Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу дев'ятого частини першої статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" виконання рішення Європейського суду з прав людини включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Згідно з рішенням П'ятої секції Європейського суду з прав людини у справі "Роженко та інші проти України" (974_916) від 11 квітня 2013 року та Додатком 1 до нього ОСОБА_1 25 квітня 2005 року подав до Європейського суду з прав людини заяву про невиконання тривалістю понад три роки рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2003 року у справі за його (ОСОБА_1) позовом до відкритого акціонерного товариства "Одеський завод сільськогосподарського машинобудування" про зобов'язання не перешкоджати в приватизації квартири, видати розпорядження про приватизацію та свідоцтво про право власності на вказану квартиру (справа № 2-1117/03).

Цим рішенням П'ятої секції Європейського суду з прав людини від 11 квітня 2013 року у справі "Роженко та інші проти України":

оголошено прийнятними скарги заявників, у тому числі ОСОБА_1, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту стосовно цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятними;

постановлено,що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також статті 13 Конвенції;

постановлено, що:

(a) держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 3 000 (три тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зведених у таблицю в Додатку 1, та 1 500 (одна тисяча п'ятсот) євро заявнику в заяві, наведеній у Додатку 2, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Рішення Європейського суду з прав людини від 11 квітня 2013 року, постановлене комітетом, є остаточним з дня ухвалення.

Разом із тим ОСОБА_1 у своїй заяві, посилаючись на зазначене рішення Європейського суду з правлюдини від 11 квітня 2013 року, яким визнано порушенняпункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також статті 13 Конвенції у зв'язку з невиконанням рішення національного суду в одній справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Одеський завод сільськогосподарського машинобудування" (справа № 2-1117/03), просить переглянути судові рішення в другій справі, а саме у справі, яка переглядається, запозовом ОСОБА_1 до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Державного казначейства України, третя особа- відкрите акціонерне товариство "Одеський завод сільськогосподарського машинобудування", провизнання бездіяльності неправомірною, відшкодування майнової та моральної шкоди (справа № 2-6211/08, № 2-1333/09).

Отже, ураховуючи зміст рішення Європейського суду з прав людини від 11 квітня 2013 року, а також те, що ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини заяву про невиконання тривалістю понад три роки рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2003 року у справі № 2-1117/03 25 квітня 2005 року, а звернувся до суду з позовною заявою у справі, яка переглядається, у листопаді 2008 року, у цьому разі обставини стосовно недотримання Конвенції у справі, яка переглядається, не були предметом розгляду Європейського суду з прав людини та не вплинули на зміст його рішення про визнання порушення строків виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2003 року у справі № 2-1117/03.

Відповідно в межах виконання рішення Європейського суду з прав людини від 11 квітня 2013 року у справі "Роженко та інші проти України" обов'язок держави стосовно застосування додаткових заходів індивідуального характеру виникає лише щодо виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2003 року.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України (1618-15) є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.