Про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на S частину спільного сумісного майна - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на S частину спільного сумісного майна за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2013 року,

У березні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 1981 року по 1989 рік, у них народилося двоє дітей. Після розірвання шлюбу у 1989 році, вона та ОСОБА_5 продовжували проживати однією сім'єю, за цей час придбали майно, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Позивачка просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 1989 року по день смерті ОСОБА_5, визнати майно, набуте ОСОБА_5 у період з 1989 року по 2008 рік спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на S частину спільного сумісного майна.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 10 жовтня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім'єю в період з 1989 року по 16 жовтня 2008 року; визнано майно, набуте в зазначений період, спільною сумісною власністю подружжя і визнано за ОСОБА_1 право власності на його S частину.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 19 червня 2013 року й ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 29, 1221 Цивільного кодексу України, статей 22, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України, статті 16 Закону України "Про власність" (697-12) , статей 60, 74 Сімейного кодексу України.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 додала до заяви ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2011 року, від 25 серпня 2011 року, від 3 жовтня 2011 року, від 16 листопада 2011 року, від 29 лютого 2012 року, від 14 березня 2012 року та від 24 квітня 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1981 року по 1989 рік, у

них народилось двоє дітей. 9 лютого 1989 року шлюб між подружжям П. було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 народилась дочка ОСОБА_6. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що позивачкою не доведено факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 в період із 1989 року по 16 жовтня 2008 року, у цей період вони були зареєстровані та фактично проживали за різними адресами.

Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2011 року та від 16 листопада 2011 року суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та про поділ спільного сумісного майна, виходив із того, позивачами доведено факт проживання особами однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 серпня 2011 року, від 3 жовтня 2011 року, від 29 лютого 2012 року, від 14 березня 2012 року, від 24 квітня 2013 року, на які також посилається заявниця, було скасовано рішення судів першої інстанції, а справи передано на новий розгляд із підстав неповного з'ясування судами обставин справи.

Таким чином, зміст доданих до заяви ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтею 360-3 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2013 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) .