Про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Донецька залізниця», третя особа – начальник вагонного депо ОСОБА_2, про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Донецька залізниця» (далі – ДП «Донецька залізниця») про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що з грудня 1994 року працював у ДП «Донецька залізниця», на посаді провідника пасажирського вагона резерву провідників дільниці 1 групи на підставі строкового трудового договору НОМЕР_1 від 8 вересня 2011 року. Наказом від 9 жовтня 2012 року НОМЕР_2 його звільнено за п.8 ст. 36 КЗпП України з підстав, передбачених контрактом, за провезення безквиткових пасажирів.

Посилаючись на те, що звільнення відбулося з порушенням вимог закону, оскільки безквиткових пасажирів він не перевозив, наказ про його звільнення підписано не уповноважною особою - в.о. начальника вагонного депо Донецьк ДП «Донецька залізниця» ОСОБА_2, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 20 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13 серпня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановленої ухвали суду та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України (1618-15) ,- неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ч. 3 ст. 21, п. 8 ст. 36 та ст. 147 КЗпП України.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2013 року та від 21 червня 2013 року.

ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в указаних для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення задоволенню не підлягає з таких підстав.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що ОСОБА_1 працював у ДП «Донецька залізниця» на посаді провідника пасажирського вагона резерву провідників дільниці 1 групи на підставі строкового трудового договору НОМЕР_1 від 8 вересня 2011 року з терміном дії до 8 вересня 2016 року.

Пунктом 18 зазначеного контракту сторони передбачили додаткові підстави для розірвання контракту, зокрема у разі встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів та надлишкової ручної поклажі.

25 вересня 2012 року ревізорами Інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах «Укрзалізниці» було проведено перевірку поїзда № 48 сполученням Севастополь - Донецьк і на дільниці Запоріжжя - Синельникове у вагоні НОМЕР_3, в якому провідником працював ОСОБА_1, було виявлено 7 безквиткових пасажирів, що підтверджується актом НОМЕР_4 від 25 вересня 2012 року (а.с. 29). Акт було складено у присутності начальника поїзда ОСОБА_3 та чергового провідника ОСОБА_1.

Наказом від 9 жовтня 2012 року НОМЕР_2 провідника пасажирського вагона резерву провідників дільниці 1 групи ОСОБА_1 звільнено за п. 8 ст. 36 КЗпП України з підстав, передбачених контрактом, за провезення безквиткових пасажирів.

Установивши, що позивачем, який на час проведення перевірки був черговим провідником, допущено порушення умов контракту - перевезення безквиткових пасажирів, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог через їх безпідставність.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України (1618-15) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте зміст ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2013 року (rs29792091) та від 21 червня 2013 року, на які посилається заявник, обґрунтовуючи підстави подання ним заяви про перегляд судового рішення, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дають підстав для висновку про те, що суди під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстави позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У вказаних справах за позовами провідників пасажирських вагонів ДП «Донецька залізниця» суди дійшли висновку про незаконність їх звільнення та необхідність поновлення працівників на роботі, оскільки на момент перевірки ревізорами й виявлення безквиткових пасажирів провідники не були черговими, відповідні чергові провідники звільнені з роботи, а контрактом не передбачено колективної відповідальності за перевезення безквиткових пасажирів.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1на момент виявлення безквиткових пасажирів згідно з графіком чергування провідників був черговим.

Це свідчить про безпідставність посилань заявника на наявність аналогічних обставин, а саме неможливість застосування колективної відповідальності, яка не передбачена контрактом, у справі, що переглядається, та у справах, на ухвали в яких він посилається як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Ураховуючи те, що надані заявником судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, немає підстав вважати заяву ОСОБА_1 обґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись ст. ст. 355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України (1618-15) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2013 рокувідмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.