Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Бериславського районного управління юстиції, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 19 жовтня 2005 року, ухвали апеляційного суду Херсонської області від 16 березня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 12 липня 2006 року,

У травні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Бериславського районного управління юстиції (далі - ВДВС), Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначав, що рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 серпня 2001 року постановлено стягнути на його користь із відкритого акціонерного товариства «Виноградний» (далі - ВАТ «Виноградний») 54 437 грн 15 коп. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). У жовтні 2001 року ВДВС відкрив виконавче провадження, проте рішення суду до цього часу не виконано.

Посилаючись на те, що рішення суду не виконано з вини ВДВС, позивач просив стягнути на його користь із відповідачів 77 953 грн 92 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 10 тис. грн - моральної шкоди.

Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 19 жовтня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 16 березня 2006 року, у задоволенні позову ОСОБА_1відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 12 липня 2006 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд Верховним Судом України рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 19 жовтня 2005 року, ухвали апеляційного суду Херсонської області від 16 березня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 12 липня 2006 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме: п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція (995_004) ), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) ,та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Підставою для перегляду зазначених судових рішень заявник вважає рішення Європейського суду з прав людини від 11 квітня 2013 року у справі «Терновік та інші проти України».

Цим рішенням оголошено прийнятними скарги заявників, у тому числі ОСОБА_1, за п.1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, і щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту стосовно їхніх скарг. Постановлено, що було порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції; постановлено, що держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 3 тис. євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зведених у таблицю у Додатку 1, та 1,5 тис. євро заявнику за заявою, наведеною у Додатку 2, що є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових та інших витрат разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені заявником обставини в межах його доводів, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 серпня 2001 року постановлено стягнути з ВАТ «Виноградний» на користь ОСОБА_1 54 437 грн 15 коп. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП.

Зазначене рішення 31 жовтня 2001 року надійшло на виконання до ВДВС.

31 жовтня 2001 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.

У цей самий день направлено запити до установ про наявність майна та розрахункових рахунків боржника. 23 січня 2002 року описано й арештовано майно ВАТ «Виноградний» на загальну суму 105 200 грн. 18 лютого 2002 року винесено постанову про призначення експертизи, виконавче провадження було зупинено. 20 червня 2002 року до ВДВС надійшла ухвала господарського суду про порушення справи про банкрутство відносно боржника. Виконавче провадження було зупинено, оскільки накладено мораторій на реалізацію арештованого майна боржника. 18 квітня 2003 року до ВДВС за вх. № 1261 надійшла постанова господарського суду Херсонської області від 3 квітня 2003 року про визнання ВАТ «Виноградний» банкрутом і призначення ліквідатора. 19 вересня 2003 року ВДВС направив виконавчий документ голові ліквідаційної комісії ОСОБА_2.

Судом установлено, що загальна сума кредиторських вимог до ВАТ «Виноградний» становить 961 065 грн 85 коп., у той час як арештовано всього майна на 105 200 грн. Зазначеної суми було недостатньо для задоволення вимог кредиторів першої та другої черги, тоді як ОСОБА_1 відносився до кредиторів четвертої черги, що об'єктивно не давало йому можливості отримати в рахунок погашення боргу частину з арештованого майна.

Відмовляючи в задоволенні позову у справі, яка переглядається, суд виходив із того, що відсутня вина ВДВС у заподіянні шкоди позивачу.

Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (3477-15) ), Законом України «Про виконавче провадження» (606-14) , іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання рішення Європейського суду з прав людини включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (995_004) і протоколів до неї (restituto in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Комітет міністрів Ради Європи у Рекомендаціях N R (2000) 2 державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» наголошує на тому, що компетентним органам держави-відповідача слід самим вирішувати, які заходи, зважаючи на наявні в національній правовій системі засоби, є найбільш відповідними для досягнення restitutio in integrum, та звертається, виходячи з цих міркувань, до договірних сторін з рекомендацією забезпечити на національному рівні адекватні можливості досягнення, наскільки це можливо, restitutio in integrum.

Закликає Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції (995_004) , особливо: 1) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; 2) коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Отже, керуючись принципом restitutio in integrum, що полягає у відновленні настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (995_004) і протоколів до неї, Верховний Суд України дійшов висновку, що скасування ухвалених у справі рішень і повторний розгляд справи не може бути адекватним засобом захисту, оскільки у справі, яка переглядається, установлено неможливість виконання рішення суду ще в 2003 році внаслідок банкрутства ВАТ «Виноградний» та відсутності коштів і майна для погашення боргу, та що оскаржене рішення національного суду не суперечить Конвенції (995_004) по суті й Судом у діях державної виконавчої служби не встановлено процедурних помилок, які б ставили під серйозний сумнів результат оскарженого провадження.