Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В., суддів:Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є.,Потильчака О.І.,- Григор'євої Л.І.,Ємця А.А., Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еліта» (далі - ТОВ «Еліта») до ОСОБА_9, ОСОБА_10, приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу ОСОБА_11, третя особа - Терезинська селищна рада Білоцерківського району Київської області, про переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки та визнання недійсним договору про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки,

У жовтні 2008 року ТОВ «Еліта» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 1 га, що знаходиться на території Терезинської селищної ради Білоцерківського району Київської області, укладеного 7 вересня 2006 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_9; і визнання недійсним державного акта на право власності на вказану земельну ділянку.

24 листопада 2008 року ТОВ «Еліта» змінило позовні вимоги й просило: перевести права та обов'язки покупця за вказаним договором на ТОВ «Еліта»; визнати право власності ТОВ «Еліта» на спірну земельну ділянку; припинити право власності ОСОБА_9 на вказану земельну ділянку; визнати недійсним державний акт на право власності на вказану земельну ділянку; присудити ОСОБА_9 грошові кошти в розмірі 14 100 грн, що знаходяться на депозитному рахунку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області; зобов'язати приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу ОСОБА_11 внести зміни до Державного реєстру правочинів щодо особи покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 7 вересня 2006 року - замість ОСОБА_9 зареєструвати ТОВ «Еліта».

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Еліта» зазначало, що 5 січня 2004 року між ним та ОСОБА_10 був укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на 5 років. Оскільки ТОВ «Еліта» належним чином виконувало умови договору оренди, то відповідно до норм ст. 777 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та ст. 9 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV (161-14) ) має переважне перед іншими право на придбання орендованої земельної ділянки в разі її продажу орендодавцем. Однак, порушуючи встановлене вищезазначеним законодавством право, відповідачі 6 вересня 2006 року уклали договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2008 року залучено до участі у справі в якості третьої особи Терезинську селищну раду Білоцерківського району Київської області, а ухвалою того ж суду від 11 грудня 2008 року залучено до участі в справі в якості співвідповідача приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу ОСОБА_11

Ураховуючи те, що 6 лютого 2009 року, уже під час розгляду справи судом, між ОСОБА_9 і ОСОБА_10 було укладено та нотаріально посвідчено договір про розірвання раніше укладеного між ними договору купівлі-продажу земельної ділянки, 12 березня 2010 року ТОВ «Еліта» збільшило позовні вимоги та просило визнати недійсним договір про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 6 лютого 2009 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, посилаючись на те, що він суперечить вимогам чинного законодавства.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2010 року, позов ТОВ «Еліта» задоволено: переведено права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 7 вересня 2006 року на ТОВ «Еліта»; визнано право власності ТОВ «Еліта» на спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства; припинено право власності ОСОБА_9 на зазначену земельну ділянку; визнано недійсним державний акт на право власності на цю земельну ділянку серії ЯА № 945969, виданий 18 грудня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 7 вересня 2006 року; присуджено ОСОБА_10 грошові кошти, належні ТОВ «Еліта», у розмірі 14 101 грн, які знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області; зобов'язано приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_11 внести зміни до Державного реєстру правочинів щодо особи покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 7 вересня 2006 року замість ОСОБА_9 зареєструвати ТОВ «Еліта»; визнано недійсним договір про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 6 лютого 2009 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2011 року судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін.

22 березня 2012 року ОСОБА_9 подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2011 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. ст. 651, 652, 653, 777, 362, 210, 640 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявник надав ухвалу Верховного Суду України від 31 липня 2009 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року, посилаючись на те, що судами касаційної інстанції неоднаково застосовані одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судом установлено, що ОСОБА_10 у порядку приватизації із земель запасу селищної ради одержала в приватну власність земельну ділянку площею 1 га на території Терезинської сільради для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується копією державного акта на право власності на землю серії ІV-КВ № 023593.

5 січня 2004 року між ОСОБА_10 та ТОВ «Еліта» укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 5 років. Договір зареєстровано Терезинською селищною радою Білоцерківського району Київської області 5 лютого 2004 року за № 533.

7 вересня 2006 року ОСОБА_10, не повідомивши ТОВ «Еліта» про свій намір, продала земельну ділянку ОСОБА_9 за 14 100 грн. На час продажу заборона на вчинення такого правочину була відсутня, оскільки вказана земельна ділянка не є виділеною в рахунок земельної частки (паю). 18 грудня 2006 року ОСОБА_12 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

6 лютого 2009 року після виникнення спору та під час знаходження справи в суді між ОСОБА_10 і ОСОБА_9 укладено та нотаріально посвідчено договір про розірвання укладеного між ними договору купівлі-продажу земельної ділянки від 7 вересня 2006 року, відповідно до умов якого ОСОБА_10 повернула ОСОБА_9 кошти в сумі 14 100 грн, а ОСОБА_9 повернув ОСОБА_10 земельну ділянку.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Еліта», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що укладеним між ОСОБА_10 і ОСОБА_9 договором купівлі-продажу земельної ділянки від 7 вересня 2006 року порушено гарантоване законом, зокрема: ч. 2 ст. 777 ЦК України та ст. 9 Закону України «Про оренду землі», переважне право ТОВ «Еліта» як орендаря земельної ділянки на придбання її у власність і таке право товариства підлягає захисту шляхом переведення на ТОВ «Еліта» прав та обов'язків покупця за цим договором.

Задовольняючи вимоги позивача в частині визнання недійсним договору від 6 лютого 2009 року про розірвання раніше укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, суд виходив із того, що укладений ОСОБА_10 та ОСОБА_9 договір купівлі-продажу земельної ділянки був виконаний сторонами в повному обсязі та на підставі ст. 599 ЦК України сторони не могли укладати договір про його розірвання. Крім того, вищезазначений договір суперечить нормам ст. 13 ЦК України, ст. 42 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-ХІІ (3425-12) ), п. п. 12, 23, 31 та 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року № 283/8882 (z0283-04) .

У наданому для порівняння рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року суд касаційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Еліта» в аналогічній справі, виходив із того, що: на час ухвалення судом рішення про переведення прав і обов'язків покупця на ТОВ «Еліта» зобов'язання ОСОБА_9. (покупця) та ОСОБА_14 (продавця) за цим договором у силу вимог ст.ст. 651, 653 ЦК України припинилися в зв'язку з його розірванням 6 лютого 2009 року, а тому суд помилково визнав його недійсним; під час застосування ст. 777 ЦК України й ст. 9 Закону України «Про оренду землі» щодо переважного права орендаря на придбання землі суди не врахували, що вказаний договір оренди землі не зареєстрований відповідно до вимог ч. 1 ст. 20 Закону України «Про оренду землі»; помилковим є застосування до спірних правовідносин положень ст. 362 ЦК України, оскільки спірна ділянка не знаходиться у спільній власності (справа № 6-37262ск11).

У наданій для порівняння ухвалі судді Верховного Суду України від 31 липня 2009 року, якою відмовлено у відкритті касаційного провадженні у справі, суд касаційної інстанції погодився з висновками, викладеними в рішенні апеляційного суду Київської області від 4 червня 2009 року в аналогічній справі, що чинне законодавство не містить правових норм щодо неможливості розірвання сторонами договору, який уже ними виконаний, а оскільки, розірвавши укладений договір, ОСОБА_15 повернув отримані за договором купівлі-продажу грошові кошти, а ОСОБА_9 повернув земельну ділянку, то останній не є власником орендованої позивачем земельної ділянки, немає на неї жодних прав, а отже, права ТОВ «Еліта» як орендаря земельної ділянки не порушені (справа № 6-18566ск09).

Таким чином, у справі, яка переглядається, й у справі № 6-37262ск11 має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права: ст.ст. 651- 653 ЦК України щодо можливості визнання недійсним правочину про розірвання договору купівлі-продажу; ст.ст. 362, 777 ЦК України та ст. 9 Закону України «Про оренду землі» щодо переведення прав і обов'язків покупця на орендаря земельної ділянки; ст.ст. 210, 640, 651, 653 ЦК України щодо державної реєстрації договору оренди землі, що потягло, на думку заявника, ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи вказані розбіжності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із ч. 2 ст. 20 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV (161-14) ) (у редакції, яка була чинною на день виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація договорів оренди землі проводиться в порядку, встановленому законом.

У період дії цього Закону (161-14) , а саме з 1 січня 2004 року, набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , ст. 182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом. Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-IV (1952-15) «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV (1952-15) ) (набрав чинності 3 серпня 2004 року) у ст. 3 передбачав, що речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, установленому цим Законом.

Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України (435-15) не передбачено відстрочення дії ст. 182 цього Кодексу до прийняття вищезазначеного Закону. Не передбачено ЦК України (435-15) й те, що в період з 1 січня 2004 року до прийняття Закону № 1952-IV (1952-15) права на нерухомість не виникають, їх реєстрація не проводиться.

Оскільки чинна з 1 січня 2004 року ст. 182 ЦК України передбачає реєстрацію речових прав на нерухомість, то така реєстрація повинна була проводитись за законом, яким є Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (280/97-ВР) «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР (280/97-ВР) ).

Статтею 33 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» передбачено, що державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Частиною 5 ст. 3 Закону № 1952-IV передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом (1952-15) , визнаються державою.

Не можна погодитися з тим, що державна реєстрація договорів оренди землі повинна була проводитись за Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 року № 174 (z0641-03) (далі - наказ № 174), у силу того, що він є підзаконним нормативним актом (рішенням Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 18 квітня 2007 року № 35 (vr035563-07) дію цього акту зупинено з тих підстав, що Держкомзем України не наділений повноваженнями прийняття порядку ведення державного реєстру земель, оскільки він повинен установлюватись законом).

Виходячи з вищенаведеного договір оренди від 5 січня 2004 року пройшов державну реєстрацію в установленому законом порядку й відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України є укладеним, а тому за змістом ст. 777 ЦК України та ст. 9 Закону № 161-XIV породжує для сторін права й обов'язки, у тому числі для ТОВ «Еліта» переважне перед іншими особами право на придбання орендованої ним земельної ділянки.

Статті 8, 362 ЦК України суд правильно застосував у частині способу захисту передбаченого ст. 777 ЦК України та ст. 9 Закону № 161-XIV переважного права орендаря на придбання земельної ділянки шляхом переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У справі, яка переглядається, сторони за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 6 вересня 2006 року належним чином та в повному обсязі виконали визначені цим договором зобов'язання: ОСОБА_10 передала, а ОСОБА_9 прийняв земельну ділянку та сплатив грошові кошти в розмірі 14 101 грн. Крім того, судами встановлено, що 18 грудня 2006 року покупцем отримано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯА № 945969.

Отже суди на підставі встановлених обставин справи дійшли правильних висновків щодо визнання недійсним договору, укладеного 6 лютого 2009 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10, про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки зобов'язання за таким правочином припинилися виконанням. Відтак у силу ст. 599 ЦК України зобов'язання сторін за вищезазначеним договором припинилися, а тому сторони не могли укладати договір про його розірвання вже після його повного виконання, тобто після припинення зобов'язань за договором. За таких обставин немає підстав вважати неправильним застосування ст.ст. 651, 653 ЦК України при визнанні недійсним договору, який порушував право позивача на переважне право придбання спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись ст.ст. 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2011 року відмовити.

постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.