Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,-розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 грудня 2011 року в цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еліта» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу ОСОБА_10, Терезинська селищна рада Білоцерківського району Київської області, про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки та визнання недійсним договору про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки,

У жовтні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю «Еліта» (далі - ТОВ «Еліта») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8 і ОСОБА_9, в якому після зміни позовних вимог просило перевести на нього права та обов'язки покупця за укладеним 6 вересня 2006 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 договором купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,0001 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Терезинської селищної ради Білоцерківського району Київської області; визнати за ТОВ «Еліта» право власності на зазначену земельну ділянку; припинити право власності ОСОБА_8 на цю земельну ділянку та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 18 грудня 2006 року ОСОБА_8; присудити ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 14 101 грн, що знаходяться на депозитному рахунку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області; зобов'язати приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_10 внести зміни до Державного реєстру правочинів щодо особи покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 6 вересня 2006 року.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Еліта» зазначало, що 5 січня 2004 року між ним та ОСОБА_9 був укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на 5 років. Оскільки ТОВ «Еліта» належним чином виконувало умови договору оренди, то відповідно до норм ст. 777 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та ст. 9 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV (161-14) ) має переважне перед іншими право на придбання орендованої земельної ділянки в разі її продажу орендодавцем. Однак, порушуючи встановлене вищезазначеним законодавством право, відповідачі 6 вересня 2006 року уклали договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Згодом позивач збільшив позовні вимоги, посилаючись на те, що 6 лютого 2009 року, уже під час розгляду судами справи, було укладено договір між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 6 вересня 2006 року, положення якого суперечать вимогам чинного законодавства, і просив суд визнати вказаний договір недійсним.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 7 липня 2011 року, позов задоволено: переведено права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 6 вересня 2006 року на ТОВ «Еліта»; визнано право власності ТОВ «Еліта» на спірну земельну ділянку; припинено право власності ОСОБА_8 на зазначену земельну ділянку; визнано недійсним державний акт на право власності на цю земельну ділянку серії ЯА № 945970, виданий 18 грудня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 6 вересня 2006 року; присуджено ОСОБА_9 грошові кошти, належні ТОВ «Еліта», у розмірі 14 101 грн, які знаходяться на депозитному рахунку № 37314001001321 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області; зобов'язано приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_10 внести зміни до Державного реєстру правочинів щодо особи покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 6 вересня 2006 року - зареєструвати замість ОСОБА_8, ТОВ «Еліта»; визнано недійсним договір про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 6 лютого 2009 року.

Не погодившись з указаними вище рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_8 оскаржив його в касаційному порядку.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 грудня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У березні 2012 року ОСОБА_8 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 грудня 2011 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2012 року допущено до провадження Верховного Суду України справу за позовом ТОВ «Еліта» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу ОСОБА_10, Терезинська селищна рада Білоцерківського району Київської області, про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 грудня 2011 року.

Ухвалами судді Верховного Суду України від 8 травня 2012 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

У заяві ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 грудня 2011 року порушується питання про скасування постановлених у справі судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог із підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судами касаційної інстанції ст.ст. 210, 640, 362, 651- 653, 777 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судами касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, ОСОБА_8 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 31 липня 2009 року у справі за позовом ТОВ «Еліта» до ОСОБА_8, ОСОБА_11, приватного нотаріуса ОСОБА_10 про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу (№ 6-18566ск09) і рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року у справі за позовом ТОВ «Еліта» до ОСОБА_8, ОСОБА_12 про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами встановлено, що ОСОБА_9 у порядку приватизації із земель резерву одержала в приватну власність земельну ділянку площею 1,0001 га на території Терезинської селищної ради Білоцерківського району із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується копією державного акта на право приватної власності на землю серії IV-КВ за № 023592 та довідкою Терезинської селищної ради Білоцерківського району від 4 лютого 2009 року № 02-14-223.

5 січня 2004 року між ОСОБА_9 і ТОВ «Еліта» укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на 5 років. Договір зареєстровано Терезинською селищною радою Білоцерківського району Київської області 5 лютого 2004 року за № 534 та на час розгляду справи є пролонгованим.

Разом з тим судами встановлено, що ТОВ «Еліта» протягом усього часу дії договору належним чином виконувало свої обов'язки за договором оренди від 5 січня 2004 року, а орендодавець ОСОБА_9 під час його дії, не повідомивши про намір продати орендовану товариством земельну ділянку, 6 вересня 2009 року через свого представника продала земельну ділянку третій особі - ОСОБА_8, одержавши від покупця за земельну ділянку грошові кошти в розмірі 14 101 грн.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 6 вересня 2009 року № ВЕВ-942712 на ім'я ОСОБА_8 18 грудня 2006 року було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 945970.

У період розгляду судом справи, а саме 6 лютого 2009 року, між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 6 вересня 2006 року, відповідно до умов якого ОСОБА_8 повернув ОСОБА_9 спірну земельну ділянку, а ОСОБА_9 повернула отримані від ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу земельної ділянки кошти в сумі 14 101 грн.

Задовольняючи позов ТОВ «Еліта», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що укладеним між ОСОБА_9 і ОСОБА_8 договором купівлі-продажу земельної ділянки від 6 вересня 2006 року порушено гарантоване законом переважне право ТОВ «Еліта» як орендаря земельної ділянки на придбання її у власність і таке право товариства підлягає захисту шляхом переведення на ТОВ «Еліта» прав та обов'язків покупця за цим договором. Задовольняючи вимоги позивача в частині визнання недійсним договору від 6 лютого 2009 року про розірвання раніше укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, суд послався на те, що укладений ОСОБА_9 і ОСОБА_8 договір купівлі-продажу земельної ділянки від 6 вересня 2006 року був виконаний сторонами в повному обсязі та в силу ст. 599 ЦК України сторони не могли укладати договір про його розірвання. Крім того, суди посилалися й на те, що вищезазначений договір суперечить нормам ст. 13 ЦК України, ст. 42 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат», п. п. 12, 23, 31 та 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року за № 20/5 (z0283-04) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882 (z0283-04) .

Заявник зазначає, що суди касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судами фактичних обставин справи й однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшли неоднакових правових висновків.

Так, у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ «Еліта» і посилаючись на вимоги Указу Президента України від 17 лютого 2003 року № 134/2003 (134/2003) «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру», дійшов висновку, що ТОВ «Еліта» не має переважного права на придбання орендованої ним земельної ділянки, тому що укладений 5 січня 2004 року договір оренди земельної ділянки не зареєстрований у державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах». Касаційний суд також виходив із того, що судами помилково на підставі ст. 203 ЦК України визнано недійсними договір, яким сторони розірвали укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки відповідно до ст. ст. 651, 653 ЦК України допускається розірвання договору за згодою сторін.

У справі № 6-18566ск09 Верховний Суд України фактично погодився з рішенням апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Еліта». Суд апеляційної інстанції, приймаючи зазначене рішення, виходив із того, що чинне законодавство не містить правових норм щодо неможливості розірвання сторонами договору, який уже ними виконаний, а оскільки, розірвавши укладений договір, ОСОБА_11 повернув отримані за договором купівлі-продажу грошові кошти, а ОСОБА_8 повернув земельну ділянку, то останній не є власником орендованої позивачем земельної ділянки, немає на неї жодних прав, а отже, права ТОВ «Еліта» як орендаря земельної ділянки не порушені.

Наведені судові рішення не можуть бути підставою для задоволення заяви ОСОБА_8 виходячи з такого.

Згідно із ч. 2 ст. 20 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV (161-14) ) (у редакції, яка була чинною на день виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація договорів оренди землі проводиться в порядку, встановленому законом.

У період дії цього Закону (161-14) , а саме з 1 січня 2004 року, набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , ст. 182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом. Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-IV (1952-15) «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV (1952-15) ) (набрав чинності 3 серпня 2004 року) у ст. 3 передбачав, що речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, установленому цим Законом (1952-15) .

Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України (435-15) не передбачено відстрочення дії ст. 182 цього Кодексу до прийняття вищезазначеного Закону (1952-15) . Не передбачено ЦК України (435-15) й те, що в період з 1 січня 2004 року до прийняття Закону № 1952-IV (1952-15) права на нерухомість не виникають, їх реєстрація не проводиться.

Оскільки чинна з 1 січня 2004 року ст. 182 ЦК України передбачає реєстрацію речових прав на нерухомість, то така реєстрація повинна була проводитись за законом, яким є Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (280/97-ВР) «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР (280/97-ВР) ).

Статтею 33 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» передбачено, що державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Частиною 5 ст. 3 Закону № 1952-IV передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом (1952-15) , визнаються державою.

Не можна погодитися з тим, що державна реєстрація договорів оренди землі повинна була проводитись за Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 року № 174 (z0641-03) (далі - наказ № 174), у силу того, що він є підзаконним нормативним актом (рішенням Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 18 квітня 2007 року № 35 (vr035563-07) дію цього акта зупинено з тих підстав, що Держкомзем України не наділений повноваженнями прийняття порядку ведення державного реєстру земель, оскільки він повинен установлюватись законом).

Виходячи з вищенаведеного, договір оренди від 5 січня 2004 року пройшов державну реєстрацію у встановленому законом порядку й відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України є укладеним, а тому за змістом ст. 777 ЦК України та ст. 9 Закону № 161-XIV породжує для сторін права та обов'язки, у тому числі для ТОВ «Еліта» переважне перед іншими особами право на придбання орендованої ним земельної ділянки.

Статті 8, 362 ЦК України суд правильно застосував у частині способу захисту передбаченого ст. 777 ЦК України та ст. 9 Закону № 161-XIV переважного права орендаря на придбання земельної ділянки шляхом переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У справі, яка переглядається, сторони за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 6 вересня 2006 року належним чином та в повному обсязі виконали визначені цим договором зобов'язання: ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_8 прийняв земельну ділянку та сплатив грошові кошти в розмірі 14 101 грн. Крім того, судами встановлено, що 18 грудня 2006 року покупцем отримано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯА № 945970. Тому суди на підставі встановлених обставин справи дійшли правильних висновків щодо визнання недійсним договору, укладеного 6 лютого 2009 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9, про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки зобов'язання за таким правочином припинилися виконанням. Відтак у силу ст. 599 ЦК України зобов'язання сторін за вищезазначеним договором припинилися, а тому сторони не могли укладати договір про його розірвання вже після його повного виконання, тобто після припинення зобов'язань за договором. За таких обставин немає підстав вважати неправильним застосування ст.ст. 651, 653 ЦК України при визнанні недійсним договору, який порушував право позивача на переважне право придбання спірної земельної ділянки

Відповідно до ст. 360 - 5 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись ст.ст. 355, 360 - 3, 360 - 5 ЦПК України (1618-15) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 грудня 2011 року відмовити.

постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.