Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого                  Яреми А.Г., 

суддів:                      Григорєвої Л.І., Охрімчук Л.І., 

                             Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М., 

                             Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,- Онопенка В.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна, що є спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору дарування квартири й визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири; за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_9, відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Білоцерківського МВ ГУ МВС України у Київській області про усунення перешкод у здійсненні прав власника, розірвання договору найму жилого приміщення, зобов'язання зняти з реєстрації та за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання майна об'єктами права спільної сумісної власності, визнання права власності на Ѕ частину будинку та автомобіля за скаргою ОСОБА_10 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами ухвали Верховного Суду України від 4 березня 2009 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_10 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна, що є спільною сумісною власністю, і визнання права власності на Ѕ частину будинку та Ѕ частину автомобіля.

Зазначала, що з грудня 1998 року з відповідачем проживають спільно однією сім'єю. У січні 1999 року за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, зареєструвавши її на ім'я відповідача. У грудні 2001 року вони продали вказану квартиру та за виручені гроші придбали будинок АДРЕСА_2. Згодом добудували літню кухню й гараж. Крім того, придбали за спільні кошти автомобіль «Сітроен Ксара». Вважаючи, що відповідач має намір одноособово відчужити майно, яке було придбане в період спільного проживання за спільні кошти, позивачка на підставі ст. 74 СК України просила встановити факт її проживання з ОСОБА_10 однією сім'єю, визнати спірне майно об'єктом права спільної сумісної власності та провести його поділ, визнавши за нею право власності на Ѕ частину будинку та автомобіля.

У подальшому ОСОБА_9 доповнила свої вимоги та просила визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 удаваним і визнати дійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири. Зазначала, що в процесі розгляду справи, у серпні 2007 року, вона дізналася, що придбання вищезазначеної квартири було оформлено договором дарування, а не купівлі-продажу.

Заперечуючи проти позову, у серпні 2007 року ОСОБА_10 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні прав власника, зобов'язання зняти з реєстрації, розірвання договору найму жилого приміщення. Зазначав, що є власником будинку АДРЕСА_2. У вересні 2006 року уклав із ОСОБА_9 договір найму вказаного житлового будинку на невизначений строк. У липні 2007 року ОСОБА_9 виїхала до іншого жилого приміщення, не повернувши йому ключі від будинку. Вважаючи своє право власності на будинок порушеним, ОСОБА_10 просив усунути перешкоди в користуванні й розпорядженні спірним будинком, розірвати договір найму жилого приміщення, зобов'язати відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб зняти ОСОБА_9 з реєстраційного обліку за адресою спірного будинку.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2007 року до участі в розгляді справи залучено ОСОБА_11 як третю особу.

У жовтні 2007 року ОСОБА_11 звернулася з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання майна об'єктами права спільної сумісної власності, визнання права власності на Ѕ частину будинку й автомобіля, посилаючись на те, що вона та ОСОБА_10 перебували в зареєстрованому шлюбі з вересня 1970 року до січня 2003 року. Перебуваючи у шлюбі, вони проживали однією сім'єю в м. Малині та придбали спірні будинок і автомобіль. ОСОБА_10 працював у відкритому акціонерному товаристві «Прожектор», яке також знаходиться в м. Малині. Просила визнати спірне майно спільною сумісною власністю подружжя, провести його поділ, визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаних будинку та квартири.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2007 року позов ОСОБА_9 задоволено: встановлено факт її проживання з ОСОБА_10 у період з 1998 року до 2007 року однією сім'єю; визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 15 лютого 1999 року, зареєстрований у реєстрі за № 2-503 Білоцерківською державною нотаріальною конторою і визнано дійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири; визнано за ОСОБА_9 право власності на Ѕ частину житлового будинку № 83 по вул. Партизанській в м. Білій Церкві та на Ѕ частину автомобіля «Сітроен Ксара», зареєстрованого в Радомишльському МРЕВ ДАІ за ОСОБА_10 У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_10 та позову ОСОБА_11 відмовлено. Звільнено сторони від сплати судового збору.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 травня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_10 задоволено: усунено перешкоди в користуванні та розпорядженні житловим будинком № 83 по вул. Партизанській в м. Білій Церкві, зобов'язано відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Білоцерківського МУ ГУ МВС України в Київській області зняти ОСОБА_9 з реєстраційного обліку за місцем знаходження вказаного будинку, розірвано договір найму жилого приміщення в спірному будинку. Позов ОСОБА_11 задоволено частково: визнано спірний будинок та автомобіль «Сітроен Ксара» об'єктами спільної власності подружжя; визнано за нею право власності на 1/2 частину вказаних будинку та квартири; скасовано заходи забезпечення позову.

Ухвалою Верховного Суду України від 4 березня 2009 року касаційну скаргу ОСОБА_9 задоволено частково: скасовано рішення апеляційного суду Київської області від 15 травня 2008 року в повному обсязі та рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2007 року в частині задоволення вимог ОСОБА_9 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля, передано справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції в іншій частині залишено в силі.

ОСОБА_10 подав скаргу про перегляд вищезазначеної ухвали Верховного Суду України у зв'язку з винятковими обставинами з підстав, передбачених ч. 1 ст. 354 ЦПК України, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення апеляційного суду Київської області від 15 травня 2008 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону, а саме Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006-07) та Закону України «Про власність» (697-12) .

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону ОСОБА_10 надав копії ухвал Верховного Суду України від 18 червня 2008 року, від 25 грудня 2008 року та від 4 березня 2009 року.

13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року №3932-VI (3932-17) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України».

Відповідно до абз. 4 п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) допущені до розгляду за винятковими обставинами до набрання чинності цим Законом цивільні справи розглядаються Верховним Судом України в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом.

Ураховуючи наведені положення Закону, скарга розглядається в порядку ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) .

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону.

Скасовуючи в повному обсязі рішення апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_9 про встановлення факту проживання однією сім'єю й визнання права власності на Ѕ частину автомобіля та передаючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що судом належним чином не з'ясовано джерел коштів, за які придбано автомобіль. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності на Ѕ частину спірного будинку, виходив з того, що висновок суду першої інстанції про те, що будинок АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю сторін, є законним і обґрунтованим.

Скарга ОСОБА_10 всупереч вищезазначеним вимогам закону взагалі не містить посилань, які саме норми права неоднаково застосовані судами касаційної інстанції.

Крім того, ухвалами суду касаційної інстанції від 18 червня 2008 року та від 4 березня 2009 року, на які посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, скасовано ухвалені судові рішення та направлено справи на новий розгляд у зв`язку з тим, що судами першої інстанції допущено наведені порушення норм процесуального права й такі порушення не були усунені апеляційним судом. Зазначені ухвали не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки вони не містять правової позиції щодо спірних правовідносин.

ухвала суду касаційної інстанції від 25 грудня 2008 року, якою скасовано рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції, на яку також посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, постановлена щодо житлового спору, норми Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006-07) та Закону України «Про власність» (697-12) судом не застосовувалися та ним не тлумачилися.

Щодо доводів ОСОБА_10 про те, що суд не дав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи фактам, не дослідив у повному обсязі докази у справі, то слід виходити з того, що Верховний Суд України відповідно до гл. 3 розд. V ЦПК України (1618-15) позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, дослідити достовірність чи недостовірність доказів у справі, про перевагу одних доказів над іншими, тому що вирішення цих питань не відноситься до його компетенції.

Виходячи з викладеного скарга про перегляд судового рішення касаційного суду у зв'язку з винятковими обставинами підлягає відхиленню за її безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 357, 358 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ (2453-17) ), колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу у зв'язку з винятковими обставинами ОСОБА_10 відхилити.

Ухвалу Верховного Суду України (rs3252630) від 4 березня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.