Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор'євої Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В.,

Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Романюка Я.М.,

Жайворонок Т.Є., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., -

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_7 до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - ОСОБА_9, про повернення коштів із банківського вкладу та за позовом відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_9, ОСОБА_7 про визнання договору банківського вкладу нікчемним,

У травні 2009 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), про повернення коштів із банківського вкладу.

Зазначала, що 19 лютого 2009 року між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі начальника Миргородського відділення Полтавської обласної дирекції ОСОБА_9 був укладений договір банківського вкладу на строк до 19 травня 2009 року, за умовами якого ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» прийняв від неї грошові кошти, а саме: 19 лютого 2009 року - 17 241, 38 доларів США згідно з прибутковим валютним ордером № 3 та 23 лютого 2009 року - 8 758, 62 доларів США згідно з прибутковим валютним ордером № 2, і зобов'язався виплатити їй зазначені кошти та 20% річних на умовах і в порядку, установлених договором банківського вкладу.

Посилаючись на те, що ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовляється повернути їй зазначену суму вкладу та проценти на суму вкладу, під час розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на її користь 26 тис. доларів США суми банківського вкладу, 1 274, 88 доларів США процентів на суму вкладу та 46 962 грн. 80 коп. пені.

У вересні 2009 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_7 про визнання договору банківського вкладу недійсним.

Посилаючись на те, що укладений 19 лютого 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі начальника Миргородського відділення Полтавської обласної дирекції ОСОБА_9 і ОСОБА_7 договір банківського вкладу не зареєстрований у встановленому порядку, не обліковується та не зберігається у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», і, крім того, зазначений договір банківського вкладу був укладений ОСОБА_9 з перевищенням своїх повноважень, рахунок для обліку суми вкладу в Миргородському відділенні Полтавської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» відкрито не було та грошова сума (вклад) до банку не надходила, під час розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просило визнати цей договір банківського вкладу нікчемним з підстав, передбачених ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 серпня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено; позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено: установлено, що договір банківського вкладу від 19 лютого 2009 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_7, є нікчемним; стягнуто з ОСОБА_9 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 500 грн. 50 коп. судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 20 грудня 2010 року рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 серпня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено: стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_7 26 тис. доларів США банківського вкладу, 1 274, 88 доларів США процентів на суму вкладу, 46 962 грн. 80 коп. пені, 1 700 грн. судового збору та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; у задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року рішення апеляційного суду Полтавської області від 20 грудня 2010 року скасовано та залишено в силі рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 серпня 2010 року.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_7 просила скасувати зазначену ухвалу та залишити в силі рішення апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 1059 ЦК України та п. 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції про касові операції у банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (z0768-03) , (далі - Інструкція), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ОСОБА_7 надала ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 січня 2011 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2011 року, від 7 жовтня 2011 року та від 3 серпня 2011 року у яких, на думку ОСОБА_7, по-іншому застосовані зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2012 року цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - ОСОБА_9, про повернення коштів із банківського вкладу та за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_9, ОСОБА_7 про визнання договору банківського вкладу нікчемним допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України (1618-15) .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7 доводи, колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Судом установлено, що 19 лютого 2009 року між ОСОБА_7 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі начальника Миргородського відділення Полтавської обласоної дирекції ОСОБА_9 був укладений договір банківського вкладу на строк до 19 травня 2009 року, за умовами якого ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» прийняв від неї грошові кошти, а саме: 19 лютого 2009 року - 17 241, 38 доларів США згідно з прибутковим валютним ордером № 3 та 23 лютого 2009 року - 8 758, 62 доларів США згідно з прибутковим валютним ордером № 2, і зобов'язався виплатити їй зазначені кошти та 20% річних на умовах і в порядку, установлених договором банківського вкладу.

На вимогу ОСОБА_7 видати їй 26 тис. доларів США банківського вкладу та проценти на суму вкладу, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовило в поверненні зазначених коштів, посилаючись на те, що проведеною банком перевіркою встановлено, що договір банківського вкладу від 19 лютого 2009 року, укладений між ОСОБА_7 і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі начальника Миргородського відділення Полтавської обласної дирекції ОСОБА_9, не зареєстрований, не обліковується та не зберігається у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»; крім того, зазначений договір банківського вкладу підписано ОСОБА_9 з перевищенням своїх повноважень; рахунок для обліку суми вкладу на підставі договору банківського вкладу в Миргородському відділенні Полтавської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» не відкрито, грошова сума, указана в договорі банківського вкладу, до банку не надходила.

Постановою Миргородського міжрайонного прокурора від 10 липня 2009 року відносно ОСОБА_9 порушено кримінальну справу за фактом заволодіння майном громадян шляхом зловживання своїм службовим становищем.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції вважав, що умови договору банківського вкладу від 19 лютого 2009 року не відповідають умовам, передбаченим типовим договором банківського вкладу, затвердженим постановою правління Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» від 3 листопада 2004 року № П/78/8; прибуткові валютні ордери про прийняття від ОСОБА_7 грошової суми не можуть підтверджувати факт здачі нею цієї грошової суми до банку, оскільки вони не відповідають вимогам нормативно-правових актів у сфері банківської діяльності.

З таким висновком суду першої інстанції погодився й суд касаційної інстанції.

Разом із тим у судових рішеннях, доданих до скарги ОСОБА_7 як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок про те, що між сторонами виникли договірні правовідносини за договорами банківського вкладу, оскільки наданими вкладниками договорами банківського вкладу та прибутковими валютними ордерами підтверджується письмова форма цих договорів; внесення вкладниками до банку зазначених у договорах грошових сум підтверджується прибутковими валютними ордерами, які відповідають вимогам п. 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції (z0768-03) ; як спірні договори, так і прибуткові валютні ордери мають усі необхідні реквізити та підписані від імені банку посадовою особою, яка діяла на підставі довіреності банку й у межах наданих їй повноважень, а відтак банк зобов'язаний виплатити вкладнику депозит і проценти на вклад на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. 1059 ЦК України та п. 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції (z0768-03) .

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України виходить із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції (z0768-03) , яка була чинною на момент укладення договору банківського вкладу від 19 лютого 2009 року, установлено, що після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Виходячи з положень ст. 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення (z1256-03) , п. 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції (z0768-03) письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Відповідно до п. 2.1. Положення (z1256-03) грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

При цьому ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України встановлюють, що банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Таким чином, згідно з ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України, п. 2.1. Положення (z1256-03) відкриття відповідних рахунків та обліковування на них грошових коштів в національній та іноземній валюті, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку, відповідно до якого банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Поряд із цим, згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частина 2 ст. 1059 ЦК України визначає, що в разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення (z1256-03) , п. 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції (z0768-03) письмова форма договору банківського вкладу (депозиту) вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, які, у свою чергу, є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

При цьому відкриття банківських рахунків та обліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку (ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України, п. 2.1. Положення (z1256-03) ).

Таким чином, відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і як наслідок, необліковування грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Відповідні юридичні факти (відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу.

Разом із тим, договір банківського вкладу (депозиту) може бути визнано недійсним у зв'язку з порушенням інших умов дійсності правочинів, передбачених, зокрема, у чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Саме до цього зводяться правові висновки, що висловлені судами касаційної інстанції в судових рішеннях: від 19 січня 2011 року, від 23 серпня 2011 року, від 7 жовтня 2011 року та від 3 серпня 2011 року, які надані ОСОБА_7 як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції ст. 1059 ЦК України, п. 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції (z0768-03) в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.