464/7474/16-а Про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за вислугую років на підставі довідки прокуратури у відсотковому розмірі від розміру місячної заробітної плати - 31.10.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова про визнання дій протиправними за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова на постанову Сихівського районного суду міста Львова від 15 листопада 2016 року (у складі судді Радченко Е.А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2017 року (у складі колегії суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М., Сапіги В.П.),

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 07.10.2016 року звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язання пенсійний орган врахувати період роботи позивача на посаді секретаря-друкарки прокуратури Львівської області з 15.02.1993 по 07.12.1995 та спеціаліста з питань захисту державних таємниць прокуратури Львівської області з 08.12.1995 по 13.10.1997 до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років та призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" в редакції 2014 року, на підставі довідки прокуратури Львівської області № 18/1169 від 18.07.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на те, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії у жовтні 2016 року, вона мала достатній стаж роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ). Проте, відповідач протиправно відмовив їй у призначенні цієї пенсії з посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII (213-19) (далі - Закон № 213-VIII (213-19) ) та не врахував період її роботи на посаді секретаря - друкарки з 15.02.1993 по 07.12.1995 та спеціаліста з питань захисту державних таємниць прокуратури Львівської області з 08.12.1995 по 13.10.1997 до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.

Постановою Сихівського районного суду міста Львова від 15 листопада 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанції дійшли висновку, що позивач має, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, згідно зі ст. 86 Закону № 1697-VII, загальний стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Не погоджуючись з постановою Сихівського районного суду міста Львова від 15 листопада 2016 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2017 року відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що у розумінні ст. 86 Закону України "Про прокуратуру", до стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років, належить зараховувати час роботи на посадах державних службовців, які займають особи, тільки з вищою юридичною освітою. Вислуга років заявниці, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону № 1697-VII (1697-18) , становить 18 років 5 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення такого виду пенсії.

Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а відтак просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Касаційна скарга подана 30 січня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 464/7474/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі за текстом - КАС України (2747-15) ) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 17 квітня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № № 464/7474/16 та призначив її до розгляду ухвалою від 30 жовтня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 31 жовтня 2018 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено що, ОСОБА_2 з 03.02.1993 працювала в прокуратурі Львівської області, зокрема з 15.02.1993 переведена на посаду секретаря-друкарки; з 08.12.1995 по 13.10.1995 займала посаду спеціаліста з питань захисту державних таємниць прокуратури Львівської області.

З 14 жовтня 1997 року по 23 грудня 2015 року позивач працювала на різних посадах у органах прокуратури, а саме стажистом на посаді помічника прокурора, старшим прокурором відділу, старшим помічником прокурора, прокурором прокуратури Львівської області.

ОСОБА_2, в жовтні 2016 року звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років згідно Законом № 1697-VII (1697-18) .

Листом управління ПФУ в Галицькому районі м. Львова за № 16745/03 від 06.10.2016 ОСОБА_2 відмовлено в призначенні пенсії, оскільки на день звернення вислуга років заявниці, що дає право на призначення пенсії відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII становить 18 років 5 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення цього виду пенсії. Також повідомлено, що з 1 червня 2015 року, у відповідності до пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-УІІІ від 02.03.2015 (213-19) , скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру", а тому відсутні підстави для призначення пенсії працівникам прокуратури в порядку передбаченому цим Законом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

На час звернення ОСОБА_2 до пенсійного органу за призначенням пенсії набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 (1697-18) (далі- Закон № 1697-VII (1697-18) ).

Статтею 86 Закону № 1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Згідно ч. 6 ст. 86 Закону № 1697-VII, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Аналіз норм частини 6 ст. 86 Закону № 1697-VII дає підстави для висновку, що умовою зарахування до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, часу роботи на посадах державних службовців, є як наявність кваліфікаційних вимог у вигляді вищої юридичної освіти для такої посади, так і фактична наявність у особи, що займає таку посаду, вищої юридичної освіти. Тобто, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи без вищої юридичної освіти, не може бути зарахованим до вказаної вислуги років.

Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові 17 травня 2016 року (справа № 552/4716/13-а).

Також, у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року (справа № 344/11838/14-а) також викладена правова позиція, відповідно до якої до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не може зараховуватися трудова діяльність на посаді державного службовця, кваліфікаційні умови якої (посади) не вимагали від особи, яка її обіймала, вищої юридичної освіти, а особа, яка фактично її обіймала, такої освіти не мала; чи коли через якийсь час на підставі нормативного регулювання такі умови до згаданої посади були запроваджені, а особа, яка продовжувала її обіймати, здобула вищу юридичну освіту; або містить такі умови, але особа, яка обіймала посаду державного службовця, не мала відповідної освіти чи мала спеціальну, гуманітарну чи іншу вищу освіту, але не юридичну, тощо.

Отже, пенсія за вислугою років може бути призначена пенсійним органом лише за умов, передбачених ст. 86 Закону № 1697.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, не надали оцінку наявності чи відсутності достатньої вислуги років та стажу роботи на посадах прокурора, що дає право для призначення пенсії позивачу, не витребували та не дослідили документів, які б підтверджували дату здобуття позивачем вищої юридичної освіти, а також дати звернення ОСОБА_2 до пенсійного органу з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років, що є визначальним у контексті ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII.

До повноважень Верховного Суду, при розгляді справи в касаційному порядку, не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 (v016p710-12) , Конституція України (254к/96-ВР) гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції України, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (див. рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011 (v013p710-11) ).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№42310/04), суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім цього, у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі "Бендерський проти України" (№ 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.