Судова палата у цивільних справах

та Судова палата у господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,суддів:Балюка М.І.,Барбари В.П.,Гуменюка В.І., Ємця А.А.,Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є.,Патрюка М.В., Григор'євої Л.І.,Колесника П.І.,Потильчака О.І., Гуля В.С.,Лященко Н.П.,Шицького І.Б., -розглянувши в судовому засіданні заяви малого приватного підприємства «Агат» про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 до малого приватного підприємства «Агат», представництва Фонду майна в Автономній Республіці Крим у Ленінському районі Автономної Республіки Крим, треті особи: Фонд майна Автономної Республіки Крим, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку №82а «Три богатирі», про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та усунення перешкод у користуванні спільною сумісною власністю шляхом виселення,

У лютому 2011 року ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 звернулися до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що вони є власниками АДРЕСА_1 а отже, набули право спільної сумісної власності на допоміжні приміщення вказаного будинку. Однак договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 21 жовтня 2000 року та від 15 серпня 2001 року представництвом Фонду майна Автономної Республіки Крим у Ленінському районі Автономної Республіки Крим були незаконно відчужені малому приватному підприємству «Агат» (далі - МПП «Агат») підвальні приміщення, загальною площею 27, 1 кв.м, і 157, 6 кв.м, в яких знаходяться інженерні, каналізаційні, водопровідні та опалювальні комунікації, що обслуговують увесь будинок. Вважаючи, що відчуження підвальних приміщень проведене з порушенням законодавства та порушує їхні права як співвласників багатоквартирного будинку, позивачі просили: визнати недійсними вказані договори купівлі-продажу нерухомого майна від 21 жовтня 2000 року та від 15 серпня 2001 року; усунути перешкоди в користуванні спільною сумісною власністю - допоміжними приміщеннями, загальною площею 27, 1 кв.м і 157, 6 кв.м, що розташовані в АДРЕСА_2 шляхом виселення МПП «Агат» із зазначених приміщень.

Рішенням Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2011 року позов ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 задоволено. Визнано недійсними договори купівлі-продажу нерухомого майна від 21 жовтня 2000 року та від 15 серпня 2001 року. Ухвалено усунути перешкоди позивачам у користуванні спільною власністю - допоміжними приміщеннями, загальною площею 27, 1 кв.м та 157, 6 кв.м, що розташовані в АДРЕСА_2 шляхом виселення МПП «Агат» із зазначених приміщень.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2011 року рішення районного суду змінено, доповнено його резолютивну частину таким: зобов'язано представництво Фонду майна Автономної Республіки Крим у Ленінському районі Автономної Республіки Крим повернути МПП «Агат» вартість підвальних приміщень, загальною площею 27, 1 кв.м і 157, 6 кв.м, у АДРЕСА_2 яка сплачена за договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 21 жовтня 2000 року та від 15 серпня 2001 року, у сумах 1 083 грн. і 2 200 грн. відповідно. Скасовано заходи забезпечення позову та вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті - рішення районного суду залишено без змін.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2011 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою МПП «Агат» на зазначені судові рішення.

У грудні 2011 року та січні 2012 року МПП «Агат» подало до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяви про перегляд судових рішень.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2012 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 до МПП «Агат», представництва Фонду майна в Автономної Республіки Крим у Ленінському районі Автономної Республіки Крим, треті особи: Фонд майна Автономної Республіки Крим, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку №82а «Три богатирі», про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та усунення перешкод у користуванні спільною сумісною власністю шляхом виселення за заявами МПП «Агат» про перегляд судових рішень.

Ухвалами судді Верховного Суду України від 24 лютого 2012 року відкрито провадження у справі та здійснено підготовчі дії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

У заявах МПП «Агат» про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2011 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяв про перегляд судових рішень МПП «Агат» посилається на: ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2008 року у справі №6-21590 вов08; рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 січня 2011 року у справі №6-13839 св10; постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 7 квітня 2009 року; постанови Вищого господарського суду України у справах №9/420-07, №59/219-09, №10/085-09/8/11/13 і №5020-1/144; постанови Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року та від 26 вересня 2011 року.

МПП «Агат» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, яких дійшли Верховний Суд України та Вищий господарський суд України в зазначених для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 360-2 ЦПК України справа розглядається на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України цивільної та господарської юрисдикції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах та Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважають, що заяви про перегляд судових рішень не підлягають задоволенню з таких підстав.

Визнаючи недійсними договори купівлі-продажу нерухомого майна від 21 жовтня 2000 року та від 15 серпня 2001 року, суди першої й апеляційної інстанцій на підставі чч. 1, 3 ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), з висновками яких погодився й суд касаційної інстанції, виходили з того, що оскаржуваними договорами купівлі-продажу було незаконно відчужено підвальні приміщення, загальною площею 27, 1 кв.м і 157,6 кв.м, які розташовані в АДРЕСА_2 унаслідок чого були порушені права співвласників будинку, яким указані приміщення належать на праві спільної сумісної власності.

В обґрунтування заяв МПП "Агат" указує на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права, а саме: ст. ст. 215, 387 ЦК України.

У рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 січня 2011 року у справі №6-13839 св10, на яке посилається заявник, обґрунтовуючи підстави подання заяв про перегляд судових рішень, суд касаційної інстанції, повністю скасувавши рішення апеляційного суду, закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 20 жовтня 2008 року та від 11 листопада 2008 року недійсними з тих підстав, що справа в цій частині не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. Також суд касаційної інстанції ухвалив рішення про відмову в позові в частині вимог про визнання недійсним наступного договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 12 листопада 2008 року, оскільки позивач не був стороною цього договору. У частині вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння суд касаційної інстанції ухвалив передати справу в цій частині на новий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням апеляційним судом ст. 388 ЦК України та порушенням норм процесуального закону.

Зі змісту копій постанов Вищого господарського суду України у справах №59/219-09, №10/085-09/8/11/13 і №5020-1/144, постанови Верховного Суду України від 26 вересня 2011 року вбачається, що касаційний суд та Верховний Суд України вирішували справи за позовами про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння без визнання угод недійсними.

Зі змісту копій ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2008 року у справі №6-21590 вов08 за позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного майна, постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 7 квітня 2009 року у справі за позовом про визнання недійсним наступного правочину щодо відчуження спірного майна та постанови Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року у справі за первинним позовом про визнання акта недійсним та за зустрічним позовом про відшкодування збитків вбачається, що ці судові рішення ухвалені не у подібних правовідносинах зі справою, яка переглядається.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з роз'ясненями, викладеними в абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до ст. ст. 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, зокрема, співвласником спірного майна, якими й були у справі позивачі, як співвласники багатоквартирного будинку, у тому числі допоміжних приміщень.

Разом із тим вищезазначені судові рішення Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, на які посилається заявник, не містять установлених судом фактичних обставин з питань захисту заінтересованими особами, права та законні інтереси яких порушені вчиненням правочину щодо відчуження спірного майна, шляхом заявлення вимоги про визнання недійсним первинного правочину стосовно спірного об'єкта чи неправильного застосування ст. ст. 215, 216 ЦК України за позовом співвласника відчуженого майна. Фактичні обставини та матеріально-правові підстави для ухвалення судових рішень у цих спорах не є тотожними з висновками, яких дійшов суд у справі, яка переглядається. Отже, зміст цих судових рішень є різним зі змістом судового рішення, яке переглядається, та не може свідчити про неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права.

Що стосується постанови Вищого господарського суду України у справі №9/420-07, то суд касаційної інстанції, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції, залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, повернення майна та визнання права власності на це майно. Вищий господарський суд України, зокрема, дійшов висновків про те, що вчинення спірного договору купівлі-продажу не його власником і з порушенням установленої законом нотаріальної форми є підставою для визнання його недійсним згідно з положеннями ст. ст. 203, 215 ЦК України, а також про те, що слід захистити права власника на підставі ст. ст. 388, 392 ЦК України шляхом задоволення його вимоги про витребування майна.

Отже, висновки суду касаційної інстанції у справі №9/420-07 у частині визнання договору недійсним не свідчать про неоднакове застосування судами касаційних інстанцій ст. 215 ЦК України, оскільки ці висновки узгоджуються з висновками, що зроблені судами у справі, яка переглядається.

Висновки ж суду касаційної інстанції у справі №9/420-07 у частині витребування майна не можуть бути підставою для перегляду оскаржуваного рішення, оскільки суд дійшов правильних висновків, які ґрунтуються на наведених вище положеннях ст. ст. 215, 216 ЦК України про те, що спірне майно підлягає поверненню за вимогою співвласника відчуженого майна про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності.

Що стосується доводів заяви про необхідність вирішення спору з підстав ст. 388 (387) ЦК України (435-15) , то у справі, яка переглядається, позов із таких підстав не заявлявся, тому й рішення із цих підстав не ухвалювалися.

За таких обставин немає підстав вважати, що суди у справі, яка переглядається в порядку цивільного судочинства, на противагу господарським судам, неоднаково застосували норми матеріального права щодо витребування майна.

Доводи заяви про застосування строку позовної давності не можуть бути підставою для перегляду оскаржуваного рішення, оскільки вони не підтверджені посиланням на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин Верховний Суд України відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись ст. ст. 355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах та Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

У задоволенні заяв малого приватного підприємства «Агат» про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2011 року відмовити.

постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.