Верховний Суд України у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_36 до Харківського головного регіонального управління публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії,

У жовтні 2010 року ОСОБА_36 звернувся до суду із позовом та зазначав, що він працював у Харківському головному регіональному управлінні публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі – Харківське ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк") на посаді спеціаліста з координації діяльності кредитних інспекторів. Наказом директора Харківського ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" від 22 вересня 2010 року його звільнено із займаної посади з 22 вересня 2010 року на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Наказом директора Харківського ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" від 23 вересня 2010 року змінено дату його звільнення на 23 вересня 2010 року. Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки порушень трудового законодавства він не допускав, просив: поновити його на роботі на посаді спеціаліста з координації діяльності кредитних інспекторів; виключити інформацію про нього із чорного списку ПАТ КБ "ПриватБанк", стягнути відповідно до ст. 235 КЗпП України на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в розмірі 3 тис. грн. та понесені витрати на правову допомогу.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 травня 2011 року позов ОСОБА_36 задоволено частково: поновлено ОСОБА_36 на посаді спеціаліста з координації діяльності кредитних інспекторів Харківського ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк"; стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 62 275 грн. 46 коп., 500 грн. на відшкодування моральної шкоди, 1 200 грн. витрат на правову допомогу; зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" виключити дані про ОСОБА_36 із чорного списку ПАТ КБ "ПриватБанк".

Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 1 червня 2011 року визначено, що рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 7 667 грн. 8 коп. підлягає негайному виконанню, і вказано, що суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно з рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 травня 2011 року визначено без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 липня 2011 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 травня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2011 року ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2011 року поновлено ВАТ КБ "ПриватБанк" строк на звернення із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2011 року та допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_36 до Харківського ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії для перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2011 року.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2011 року ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Підставою для перегляду зазначеного судового рішення вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах ( п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.), а саме: ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , щодо порядку нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" додано ухвалу колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року та рішення колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2011 року, в яких, на відміну від оскаржуваної ухвали, нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснювалося виходячи із середньоденної заробітної плати працівника за останні два місяці роботи.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві ПАТ КБ "ПриватБанк" доводи, Верховний Суд України вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Прикінцевих положень Закону України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України" (3932-17) заяви про перегляд судових рішень в адміністративних, господарських, кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до набрання чинності цим Законом (3932-17) включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, які діяли до набрання чинності цим Законом, до завершення розгляду таких заяв.

Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана, зокрема, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Судами встановлено, що ОСОБА_36 працював у ПАТ КБ "ПриватБанк" на посаді спеціаліста з координації діяльності кредитних інспекторів.

Наказом директора Харківського ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" від 22 вересня 2010 року ОСОБА_36 звільнено із займаної посади з 22 вересня 2010 року згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку. Наказом Харківського ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" від 23 вересня 2010 року змінено дату звільнення на 23 вересня 2010 року.

Ухвалюючи рішення про поновлення ОСОБА_36 на роботі та стягуючи на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу – з 23 вересня 2010 року до 26 травня 2011 року – у сумі 62 275 грн. 46 коп. на підставі ст. 235 КЗпП України, ст. 27 Закону України "Про оплату праці" і постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) , суди попередніх інстанцій, з якими погодився й касаційний суд, виходили з того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати шляхом множення середньомісячної заробітної плати на кількість місяців вимушеного прогулу.

В інших справах, що виникли в подібних правовідносинах, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ при застосуванні зазначених правових норм дійшов висновку про те, що нарахування виплат за час вимушеного прогулу, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством – календарних днів, які повинні бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином, убачається неоднакове застосування норм матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 235 КЗпП України, ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) , щодо порядку нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі – Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку (100-95-п) , середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Ураховуючи, що звільнення ОСОБА_36 відбулося 23 вересня 2010 року, суди, застосовуючи зазначені норми права, дійшли правильного висновку про те, що середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за серпень і липень 2010 року.

Разом з тим, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди допустили неправильне застосування ч. 2 ст. 235 КЗпП України, ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , яке суперечить змісту цих норм та практиці їх застосування.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку (100-95-п) основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку (100-95-п) визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством – календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку (100-95-п) ).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку (100-95-п) ).

Крім того, положеннями розд. ІІІ Порядку (100-95-п) передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Постановляючи в цій справі ухвалу, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми ч. 2 ст. 235 КЗпП України, ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядок (100-95-п) при визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та помилково для її обрахування виходив не із середньоденної, а із середньомісячної заробітної плати, не виключивши з розрахунку виплати, які не підлягають урахуванню відповідно до розд. ІІІ Порядку (100-95-п) .

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України (1618-15) (у редакції, чинній на день подання заяви) суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу.

Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2011 року про відмову ПАТ КБ "ПриватБанк" у відкритті касаційного провадження в частині позову ОСОБА_36 про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий касаційний розгляд.

Що стосується заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2011 року в іншій частині, то заявником не доведено наявності в цій частині неоднакового застосування судом касаційної інстанції до спірних правовідносин норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Верховний Суд України

Заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2011 року в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати, передати справу в цій частині на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.