Верховний Суд України в складі:

за участю представника відповідача: ОСОБА_38,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_39 про перегляд рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2005 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 17 вересня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_39 до ОСОБА_40 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки,

У грудні 2011 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_39 із зазначеною вище заявою посилаючись на встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. У своїй заяві ОСОБА_39 зазначає, що рішенням Європейського суду з прав людини від 24 травня 2011 року у справі "Дем’янець та інші проти України" (974_644) встановлено, що заявники, у тому числі і ОСОБА_39, звернулися до Європейського суду з прав людини у зв’язку з тривалістю цивільного провадження у їхніх справах. Судом вирішено об’єднати заяви зазначених громадян України, у тому числі і заяву ОСОБА_39, та вилучити їх з реєстру справ з підстав підписання сторонами декларації про дружнє врегулювання скарг заявників, пов’язаних із тривалістю цивільного провадження у їхніх справах. Європейський суд вирішив одноголосно щодо декларацій про дружнє врегулювання. ОСОБА_39 отримав відшкодування у розмірі 1 900 (одна тисяча дев’ятсот) євро. Заявник вважає, що єдиним і достатнім заходом для забезпечення виконання рішення Європейського суду з прав людини буде ухвалення рішення про скасування судових рішень, постановлених у справі за його позовом до ОСОБА_40 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки. Тому ОСОБА_39 просить Верховний Суд України переглянути рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 17 вересня 2007 року, унаслідок чого скасувати оскаржувані рішення повністю і справу направити на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

За змістом статті 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24 травня 2011 року у справі "Дем’янець та інші проти України" (974_644) (далі-рішення Суду) вирішено об’єднати заяви громадян України, у тому числі і заяву ОСОБА_39, та вилучити їх з реєстру справ з підстав підписання сторонами декларації про дружнє врегулювання скарг заявників, пов’язаних із тривалістю цивільного провадження у їхніх справах. За умовами цих декларацій заявники погодилися відмовитися від будь-яких подальших скарг проти України, які стосуються фактів, викладених у їхніх заявах, в обмін на зобов’язання держави–відповідача виплатити заявникам різні суми, які є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

Главою 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) (далі-Закон) визначено порядок виконання порушень Конвенції (995_004) , які констатовані Судом, зокрема, виплата відшкодування, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів.

З метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, що зазначено у статті 10 Закону, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (995_004) ; інші заходи, передбачені у Рішенні (974_644) .

Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосувати в разі коли: а) потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; б) рішення суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції (995_004) або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні (Рекомендація NR (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішення Європейським судом з прав людини", прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року).

За своїм змістом рішення Суду, на яке посилається ОСОБА_39, як на підставу для перегляду рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2005 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 17 вересня 2007 року, не містить вказівок на те, що щодо заявника встановлено порушення Конвенції (995_004) , і ці порушення були спричинені рішеннями, які є предметом перегляду, які й надалі завдають шкідливих наслідків і не можуть бути усунені іншим способом, ніж під час повторного розгляду справи.

Ураховуючи, що є рішення Суду про дружнє врегулювання скарги заявника, пов’язаної з тривалістю цивільного провадження в його справі, і ним отримано справедливу сатисфакцію, яка є адекватним способом захисту, Верховний Суд України вважає, що обставини, які стали підставою для перегляду судових рішень, не підтвердилися, тому у задоволенні заяви ОСОБА_39 і скасуванні рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2005 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 17 вересня 2007 року слід відмовити .

Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 5 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд України

У задоволенні заяви ОСОБА_39 про перегляд рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2005 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 17 вересня 2007 року відмовити.

постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.