Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 6 вересня 2010 року,

У травні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що відповідач мав бізнес із придбання та продажу автомобілів імпортного виробництва, які він купував за кордоном і продавав у м. Донецьку. За період з 26 липня 2007 року до 24 березня 2008 року ним були передані ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 330 тис. доларів США для придбання за межами України нових автомобілів та їх подальшого продажу в м. Донецьку. Оскільки відповідач увійшов до нього в довіру, більшість коштів йому були передані без письмового оформлення договору позики. Проте 26 липня 2007 року та 2 серпня 2007 року ОСОБА_7 були написані розписки про отримання ним коштів у сумі 75 150 тис. доларів США для придбання автомобіля "Lexus LS 460", які зобов’язався повернути після продажу вказаного автомобіля. Однак ОСОБА_7 грошей не повернув. У зв’язку із цим ОСОБА_6 просив стягнути з відповідача суму боргу за договором позики в розмірі 75 150 тис. доларів США в подвійному розмірі, що становить 150 300 доларів США, 3 % річних за прострочення виконання зобов’язання у подвійному розмірі, відповідно до ст. 230 ЦК України у сумі 5 854, 88 доларів США, а всього 156 154,88 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 1 237 667 грн. 96 коп., 100 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та відшкодувати судові витрати.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15 липня 2010 року позов ОСОБА_6 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 595 631 грн. боргу, 23 202 грн. 60 коп. на відшкодування 3% річних; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 6 вересня 2010 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалене рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що з розписок не вбачається особи позикодавця, а зміст розписок не свідчить про те, що ним передавалися гроші, оскільки позначки "$" та "у. е." такими не є, а тому позивач не довів наявність угоди, передбаченої ст. 1049 ЦК України.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного й всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін у даних правовідносинах, із порушенням норм матеріального й процесуального закону.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичальником) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до тексту розписок, наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, (а. с. 8) ОСОБА_7 отримав 26 липня 2007 року передоплату для придбання автомобіля "Lexus LS 460" у розмірі 28 650 "$" та 2 серпня 2007 року другу частину передоплати - 46 500 у. о.

Отже, зі змісту зазначених розписок не вбачається, що ОСОБА_7 отримав ці кошти в борг і зобов’язався їх повернути.

Проте, вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, і безпідставно зазначив, що вони регулюються ст. 1046 ЦК України.

Не ґрунтуються на вимогах закону та будь-яких доказах і висновки апеляційного суду щодо безгрошовості розписок.

Щодо іноземної валюти, яка перебуває на ринку України в грошовому обігу під позначками "$", то це є долари США, що є загальновідомим фактом і в силу ч. 2 ст. 61 ЦПК України не потребує доказування.

А щодо позначки в розписці у.о. (умовна одиниця), то суд мав з’ясувати, яка грошова одиниця передавалася ОСОБА_6 за договором.

З огляду на викладене ухвалене апеляційним судом рішення не можна визнати законним та обґрунтованим і воно підлягає скасуванню, а справа - передачі до апеляційного суду.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, а тому рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 6 вересня 2010 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.