826/14671/16 Про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні громадянина Сирії біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву громадянина Сирії щодо визнання останнього біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - 31.10.2018 Прийняття

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем правомірно, у свою чергу, позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності або через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями визначеними п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов громадянина Сирії Ейббо Шірван Омар задовольнити частково:

- визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №425-16 від 12.08.2016 року про відмову у визнанні громадянина Сирії Ейббо Шірван Омар біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобовязано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирії Ейббо Шірван Омар про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства;

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що посилання відповідача на те, що позивач звернувся до міграційного органу лише з метою легалізувати своє перебування в Україні не спростовує наявності у позивача обєктивних передумов для побоювання за своє життя та здоровя у разі повернення до країни національного походження. Крім того, власне звернення до органів державної влади з метою легалізувати своє перебування в Україні, може розумітися і з позитивної сторони, оскільки в іншому випадку, залишаючись на нелегальному становищі, особа переховується від правоохоронних органів.

Відповідачем прийнято рішення на підставі лише формального застосування норм Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) , не надано належної оцінки доводам позивача, внаслідок чого прийнято необґрунтоване рішення про відмову у задоволенні заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає його незаконним та необґрунтованим, а тому просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Зокрема, скаржник вказує, що судами не взято до уваги несвоєчасне звернення позивача за захистом в Україні, що свідчить про відсутність у нього реальних побоювань зазнати переслідування на батьківщині. Також, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій фактично переклали обовязок доказування підстав, за яких надається статус біженця, із заявника на орган міграційної служби, що не відповідає правовим нормам. Крім того, посилання позивача на призов до лав збройних сил, у разі повернення до країни походження, за твердженням заявника, не може розцінюватись як обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань, позаяк факт ухилення від військової служби чи дезертирство є кримінальним злочином.

Позивач скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу в яких зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, Ейббо Шірван Омар, 22.07.1986 р.н., громадянин Сирії, народився в Сирії, в м. Алеппо, неодружений, за національністю - курд, за віросповіданням іслам (суніт).

Позивач має паспорт громадянина Сирії, при цьому країну походження залишив легально в 2007 році, з метою отримання освіти в Україні (мав студентську візу).

Державний кордон України перетнув 14.11.2007 року, легально, літаком, на підставі національного паспорта. Закінчив Донецький національний університет імені Горького, має вищу освіту за спеціальністю - лікувальна справа, присвоєна кваліфікація лікаря, на підтвердження чого органу ДМС було надано диплом про закінчення названого ВНЗ.

У своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.06.2015 року, заявник зазначив, що не має бажання повертатися до країни походження в зв'язку з тим, що на території Сирії військовий конфлікт, він має побоювання зазнати шкоди з будь-якої із сторін учасниць конфлікту у формі вбивства чи інших форм фізичного насильства.

Рішенням Державної міграційної служби України від 12.08.2016 року №425-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відмовляючи у встановленні позивачеві статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, відповідач акцентували увагу на тому, що в реєстраційному листі від 18.06.2015 іноземець зазначив, що покинув країну походження через причини етнічного характеру, але в співбесідах від 01.07.2015 та 03.08.2016 він неодноразово зазначив, що ні він, ні члени його сім'ї не зазнавали переслідувань чи погроз за ознаками національності. Крім того, в ході співбесід від 01.07.2015 та 03.08.2016 позивач відкрито висловлює бажання потрапити до країн Європейського союзу, але не має можливості. Після закінчення навчання та легального терміну перебування в України 29.07.2014 заявник не бажав повернутися до країни походження, мешкав на території України в статусі нелегального мігранта, а потім зробив спробу легалізувати своє перебування в Україні через подачу заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Державної міграційної служби України.

Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 13.09.2016 року №220 позивача повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

4. Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі Закон № 3671-VI (3671-17) ).

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

5. Конвенція про статус біженців 1951 року і Протокол щодо статусу біженця 1967 року

поняття біженець включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;

3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;

4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути повязане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

6. Положення Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі УВКБ ООН)

Пунктами 45, 66 визначено, що особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

7. Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04.

Приписами п.5 ст.4 Директиви № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

При прийнятті оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції, зокрема, звернув увагу на те, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 649 (z1146-11) , інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27 жовтня 2014 року зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 року "Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II)" ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

Також в Рекомендаціях УВКБ ООН від 27 жовтня 2014 року зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в обложених районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій.

На даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання "Ісламська держава Іраку і аль-Шама" (далі "ИГИШ") зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами ("Загонами народної самооборони", ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ИГИШ 23 вересня 2014 р. спричинило додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

В свою чергу, відповідачем не було надано належної уваги вищенаведеному та поясненням позивача про ситуацію, яка склалася після його виїзду у зв'язку з розгортанням збройного конфлікту в країні його походження.

В Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об'єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують

Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідачем не проведено належну перевірку відомостей, викладених у заяві-анкеті, що свідчить про її формальність, необґрунтованість та передчасність висновків щодо відмови позивачу.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходила з того, що всі обґрунтування сторін були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції в касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи безпідставними, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.