815/5313/16 Про скасування наказу ГУ Державної міграційної служби України про відмову в прийнятті заяви про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та Рішення ДМС України про відхилення відповідної скарги, зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти до розгляду заяви про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - 31.10.2018 Прийняття

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2018 року

Київ

справа №815/5313/16

адміністративне провадження №К/9901/30149/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) Данилевич Н.А.,

суддів: Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_3

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року (головуючий суддя Бжассо Н.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (головуючий суддя Потапчук В.О., судді: Шеметенко Л.П., Шляхтицький О.І.)

у справі № 815/5313/16

за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу ГУ ДМС в Одеській області та зобовязання вчинити певні дії ДМС України,-

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_3 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі відповідач 1) та Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі відповідач 2) в якому просив:

- скасувати наказ ГУ ДМС в Одеській області № 130 від 11.07.2016 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та Рішення ДМС України № 42-16 від 01.09.2016 року про відхилення відповідної скарги;

- зобовязати Державну міграційну службу України прийняти до розгляду заяву про визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року, яку було залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року в задоволені позову було відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивують свої рішення відсутністю з боку державної влади Камеруну переслідувань або загрози життю позивача про що свідчить факт звернення 22.10.2015 року позивача, перебуваючи на території України, до компетентних органів Камеруну (Посольство Камеруну) з метою виготовлення нового паспортного документу серії НОМЕР_1. Доводи представника позивача щодо нерозуміння позивачем української мови та, як наслідок, змісту повідомлення від 08.10.2013 року № 165, суди не прийняли до уваги, оскільки позивач володіє російською мовою та, проживаючи в м. Одесі, де виходячи із змісту заяви № 190 від 15.05.2012 року у нього є друзі, та навчаючись у навчальних закладах України, мав можливість дізнатися про зміст отриманого повідомлення. Крім того, позивач не отримав від ГУ ДМСУ документів, які б підтверджували надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту у 2013 році. На думку судів, позивач не звертався б повторно до ГУ ДМСУ, якби був переконаний у тому що в 2013 році відносно нього було прийнято позитивне рішення.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконним та необґрунтованим, а тому просить рішення судів скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги те, що після отримання ним повідомлення від 14.10.2013 року про відмову в наданні притулку, а вказане повідомлення було українською мовою, яка є незрозумілою для скаржника, останній не розумів, що робити далі та куди звертатись, що призвело до неможливості реалізації права позивача на оскарження рішення ДМСУ.

Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу в яких зазначив, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11.07.2016 року позивач звернувся до ГУ ДМСУ в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування заяви позивач зазначив, що був учасником профспілки ADDEC (асоціації захисту студентів) та приймав участь в акціях протесту в різних університетах. В Камеруні, такі акції протесту розцінюються, як порушення громадського порядку.

11.07.2016 року ГУ ДМСУ в Одеській області складено висновок про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно якого позивачу раніше вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Так, шукач захисту вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМСУ в Одеській області 15.05.2012 року. За результатами розгляду матеріалів особової справи ДМС прийняло рішення від 17.09.2013 року № 584-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 14.10.2013 року заявник особисто під підпис отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 165, зазначене рішення ДМС у судових інстанціях позивачем не оскаржувалося. 10.02.2014 року позивач звернувся до управління із клопотанням щодо припинення розгляду заяви та видачі оригіналу паспортного документу. Із вказаного періоду до моменту повторного звернення (11.07.2016 року) шукач захисту перебуває в Україні у нелегальному становищі. Чергове звернення до управління є очевидно необґрунтованим та не містить жодних нововиявлених обставин, які б дозволяли повторно розглянути заяву. 22.10.2015 року позивач, перебуваючи на території України, звертався до компетентних органів Камеруну (Посольство Камеруну у м. Москві) з метою виготовлення нового паспортного документу серії НОМЕР_1.

11.07.2016 року ГУ ДМСУ в Одеській області прийнято наказ № 130, згідно якого відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Камеруну ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, особова справа № 2016OD0108.

11.07.2016 року ГУДМСУ в Одеській області видало позивачу повідомлення № 246 із зазначенням причин відмови у прийнятті його заяви та порядку оскарження.

18.07.2016 року позивачем подано скаргу на повідомлення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.07.2016 року № 246 до ДМСУ.

30.08.2016 року ДМСУ складено висновок, за результатами розгляду скарги на рішення органу міграційної служби про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОС № 2016OD0108.

01.09.2016 року ДМСУ прийнято рішення № 42-16 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

4. Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі Закон № 3671-VI (3671-17) ).

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

В силу частини шостої статті 5 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частиною шостою статті 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

5. Директив Європейського Парламенту та Ради ЄС "Про загальні процедури надання та позбавлення міжнародного захисту" від 26 червня 2013 року № 2013/32/EU.

За змістом статті 40 Директиви від 26 червня 2013 року № 2013/32/EU з метою прийняття рішення про прийнятність розгляду заяви про надання міжнародного захисту відповідно до статті 33 (2) (г), повторну заяву про надання міжнародного захисту має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей або висновків, які виникли або були подані заявником щодо того, чи може він/вона кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС. Якщо після попереднього вивчення, зазначеного в пункті 2 цієї статті, виникнуть чи заявником будуть представлені нові відомості або висновки, які значно підвищують ймовірність того, що заявник може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, заява розглядається далі відповідно до II глави. Держави-члени можуть встановлювати додаткові причини для розгляду повторної заяви. Держави-члени можуть прийняти рішення про подальший розгляд заяви, тільки якщо цей заявник не з власної вини був не в змозі обґрунтувати обставини, описані в параграфах 2 і 3 цієї статті, в ході проведення попередньої процедури, зокрема, здійснюючи своє право на ефективний засіб правового захисту відповідно до статті 46.

6. Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (z1146-11) (далі - Правила)

Згідно пункту 2.2 розділу ІІ Правил, рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, 15.05.2012 року позивач звертався із заявою № 190 до ГУ ДМСУ в Одеській області про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування заяви, позивач зазначав, що він брав участь в маніфестації в університеті, як учасник ADDEC. Під час мітингів міліція забирала студентів та арештовувала їх, деякі взагалі пропали безвісти.

В реєстраційному листку 15.05.2012 року та протоколі співбесіди від 11.06.2012 року, зазначено, що позивач володіє російською мовою. Саме на цій підставі, позивачу не було забезпечено перекладача.

17.09.2013 року ДМСУ прийнято рішення № 584-13 про відмову ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

08.10.2013 року ГУ ДМСУ в Одеській області видано повідомлення, в якому зазначено підставу для відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, порядок оскарження рішення.

Вказане рішення позивачем оскаржено не було.

Як вже вище було зазначено, частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Однією з підстав для прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є наявність чинного рішення про відмову у визнанні особи, що звернулась за захистом, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктах 1, 13 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, якщо зазначені умови не змінилися.

Аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні походження позивача суди встановили відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність фактів серйозної та невибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.

Також судами не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.

Наведені обставини наводились позивачем в попередньо поданій заяві, по якій було прийнято рішення, яким доводи заявника не визнані такими, що дають підстави для надання йому статусу біженця або визнання його особою, що потребує додаткового захисту.

Вказане рішення не оскаржувалось.

Будь-яких інших обставин, що дають підстави для надання позивачу статусу біженця або визнання його особою, що потребує додаткового захисту, ніж були ним наведені у попередньо поданій заяві останнім у повторно поданій заяві не вказано.

За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість оскаржуваного наказу ГУ ДМС в Одеській області № 130 від 11.07.2016 року, позаяк в поданій заяві, що є предметом цього судового розгляду, зазначив ті ж самі підстави для надання йому статусу біженця або визнання його особою, що потребує додаткового захисту, що були ним наведені у попередньо поданій заяві та цим обставинам і посиланням позивача на ситуацію в його країні походження, надано оцінку рішенням № 584-13 від 17.09.2013 року.

Доводи касаційної скарги, щодо порушення ДМС України законодавства під час проведення процедури надання міжнародного захисту позивачу в 2013 році та прийнятого рішення від 17.09.2013 року № 584-13, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказане рішення не є предметом спору у даній справі.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходила з того, що всі обґрунтування сторін були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції в касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, п.1ч.1.ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа