Колегія суддів

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор'євої Л.І., Романюка Я.М.,

Балюка М.І., Сеніна Ю.Л.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання незаконними дій щодо підвищення процентної ставки та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 8 вересня 2010 року,

У березні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 25 квітня 2008 року нею та закритим акціонерним товариством "ПриватБанк" (нині – публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк") укладено договір про іпотечний кредит, відповідно до якого вона отримала 400 тис. грн. і зобов’язувалася до 2028 року погасити заборгованість за кредитом зі сплатою 15 % річних.

Указувала, що сплачувала обумовлені платежі за кредитом згідно з графіком, однак 14 січня 2009 року отримала від відповідача лист, датований 25 грудня 2008 року № 20.1.3.2/6-32382, щодо підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом до 30 % річних.

Посилаючись на незаконність дій відповідача, просила визнати незаконними дії публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі – ПАТ КБ "ПриватБанк") щодо одностороннього підвищення процентної ставки за договором про іпотечний кредит від 25 квітня 2010 року та відшкодувати моральну шкоду в сумі 100 тис. грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 25 червня 2010 року позов задоволено частково. Визнано незаконними дії ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо підвищення процентної ставки згідно з договором про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року, укладеним із ОСОБА_3, з 15 % річних до 30 % річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 8 вересня 2010 року рішення районного суду в частині визнання незаконними дій ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо підвищення процентної ставки за договором про іпотечний кредит скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 25 квітня 2008 року ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір про іпотечний кредит на суму 400 тис. грн. зі сплатою 15 % річних зі строком погашення до 25 квітня 2028 року (а.с. 20-23).

Пунктом 8.9 зазначеного договору передбачена можливість установлення нового розміру процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних обставин, передбачених цим договором.

25 грудня 2008 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" повідомило ОСОБА_3 про підвищення процентної ставки за кредитним договором з 15 % річних до 30 % річних (а.с. 11).

Задовольняючи позов ОСОБА_3 у частині визнання неправомірними дій відповідача щодо підвищення процентної ставки за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із неправомірності таких дій банку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд виходив із того, що обраний позивачкою спосіб захисту не передбачений ст. 16 ЦК України, а відтак її право не підлягає захисту.

Однак такого висновку апеляційний суд дійшов із порушенням матеріальних і процесуальних норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб’єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру з метою поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Приблизний перелік способів захисту цивільних прав наведено в ст. 16 ЦК України.

Зміст зазначених і інших способів захисту та порядок їх застосування конкретизується в нормах діючого законодавства, а також у договірних угодах.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд відповідно до ст. 214 ЦПК України повинен з’ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Як убачається з матеріалів справи, правовідносини сторін виникли з кредитного договору від 25 квітня 2008 року, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 400 тис. грн. зі сплатою 15 % річних (п. 1.1 договору) (а.с. 20-23).

Підставою для звернення до суду з позовом ОСОБА_3 зазначила порушення банком п. 8.9 договору щодо умов і порядку зміни процентної ставки за користування кредитом.

Посилаючись на ст. ст. 652, 1056-1 ЦК України ОСОБА_3 просила визнати дії щодо підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за договором кредиту неправомірними та стягнути моральну шкоду (а.с. 1-9).

У порушення норм ст. ст. 214- 215, 316 ЦПК України апеляційний суд, не з’ясувавши належним чином характер правовідносин сторін, зміст позовних вимог позивачки та характер зазначеного нею порушення її прав, дійшов помилкового висновку про невідповідність обраного нею способу захисту характеру порушеного права.

За таких обставин, ураховуючи, що допущені апеляційним судом порушення матеріальних і процесуальних норм права призвели до ухвалення незаконного рішення, це рішення відповідно до чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 11 січня 2011 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Чернівецької області.

Ухвала оскарженню не підлягає.