Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Ерсте Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Ерсте Банк" (далі – ВАТ "Ерсте Банк") на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 27 березня 2009 року та рішення апеляційного суду м. Севастополя від 28 травня 2009 року,

У квітні 2008 року ВАТ "Ерсте Банк" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_6 20 липня 2007 року укладено кредитний договір на придбання комерційної нерухомості в розмірі 300 тис. доларів США строком до 19 липня 2017 року зі сплатою 12,5% річних. На забезпечення виконання зобов’язання 20 липня 2007 року між ВАТ "Ерсте Банк" і ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно загальною площею 338,1 кв. м, розташоване в будинку АДРЕСА_1 та 20 липня 2007 року укладено договір поруки між ВАТ "Ерсте Банк" і ОСОБА_7 ВАТ "Ерсте Банк" зобов’язання за кредитним договором виконав, у той час як ОСОБА_6 умови договору належним чином не виконує, унаслідок чого утворилася заборгованість. У січні 2008 року ВАТ "Ерсте Банк" надіслало ОСОБА_6 і ОСОБА_7 вимоги про дострокове погашення боргу, які залишились без задоволення. ВАТ "Ерсте Банк" просило стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором в сумі 1 544 611 грн. 03 коп., звернути стягнення на майно та на квартиру АДРЕСА_2 що належить ОСОБА_6

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 27 березня 2009 року позов ВАТ "Ерсте Банк" задоволено частково: розірвано кредитний договір № 014/1720/44/03473, укладений 20 липня 2007 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Ерсте Банк"; стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ВАТ "Ерсте Банк" заборгованість в сумі 1 544 611 грн. 03 коп. та судові витрати, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - вбудоване приміщення офісу, загальною площею 338,1 кв. м, розташоване в жилому будинку літ. "А" (відсік квартир з 19 до 30), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 У решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 28 травня 2009 року рішення суду першої інстанції змінено, резолютивну частину рішення викладено в такій редакції: позов ВАТ "Ерсте Банк" задовольнити частково, припинити кредитний договір № 014/1720/44/03473, укладений 20 липня 2007 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Ерсте Банк "; стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ВАТ "Ерсте Банк" заборгованість в сумі 292 424 долари 84 центи США, що складає 1 476 745 грн. 44 коп., проценти – 11 418 доларів 23 центи США, що складає 57 662 грн. 06 коп., пеню – 2 020 доларів 50 центів США, що складає 10 203 грн. 52 коп., а всього – 1 544 611 грн. 02 коп. та судові витрати в сумі 1730 грн.; звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження на вбудовані приміщення будинку літ. "А" (відсік квартир з 19 до 30), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за початковою ціною 1 460 820 грн. шляхом проведення прилюдних торгів, без пріоритету інших кредиторів. У решті - рішення залишено без змін.

ВАТ "Ерсте Банк" звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 27 березня 2009 року та рішення апеляційного суду м. Севастополя від 28 травня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що вимоги про розірвання кредитного договору позивачем не заявлялись; вимоги заявлені про стягнення суми боргу на час ухвалення рішення, тобто з часу ухвалення рішення дія кредитного договору припиняється; суд першої інстанції не зазначив спосіб реалізації предмета іпотеки.

З висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положеннями ст. ст. 598, 651, 653 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Судом установлено, що 20 липня 2007 року між ВАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір на придбання комерційної нерухомості в розмірі 300 тис. доларів США строком до 19 липня 2017 року зі сплатою 12,5% річних. На забезпечення виконання зобов’язання 20 липня 2007 року між ВАТ "Ерсте Банк" і ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно загальною площею 338,1 кв. м, розташоване в жилому будинку АДРЕСА_1 (будинок літ. "А", відсік квартир з 19 до 30) і оціночна вартість якої за результатами оцінки, проведеної 5 липня 2007 року, складає 1 963 тис. грн. 20 липня 2007 року укладено договір поруки між ВАТ "Ерсте Банк" і ОСОБА_7, відповідно до якого поручитель несе солідарну відповідальність з боржником у разі неналежного виконання боржником кредитного договору. ВАТ "Ерсте Банк" зобов’язання за кредитним договором виконав. ОСОБА_6 умови договору належним чином не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка згідно з наданим банком розрахунком складає 305 863 долари 57 центів США, що еквівалентно 1 544 611 грн. 03 коп., з яких : сума основного боргу – 292 424 долари 84 центи США, заборгованість за простроченими процентами – 4 427 доларів 21 США, заборгованість за нарахованими процентами – 6 991 долар 02 центи США, пеня за несплаченим боргом - 1 127 доларів 50 центів США, пеня за несплаченими процентами – 893 долари США. У січні 2008 року ВАТ "Ерсте Банк" надіслало ОСОБА_6 і ОСОБА_7 вимоги про дострокове погашення боргу, які залишились без задоволення, які ними отримані 25 січня 2008 та 12 лютого 2008 року відповідно. Оціночна вартість майна, яке є предметом іпотеки, за результатами оцінки, проведеної 25 серпня 2008 року складає 1 460 820 грн.

Залишивши поза увагою положення ст. ст. 598 – 609 ЦК України (435-15) , якими передбачено виключний перелік підстав та випадків припинення зобов’язальних відносин, і які не містять положення про припинення зобов’язання у зв’язку з ухваленням судового рішення, апеляційний суд припинив дію кредитного договору, не зазначивши для цього правової підстави.

Ураховуючи характер спірних правовідносин, припинення кредитного договору за рішенням суду можливе шляхом його розірвання, якщо позивачем такі позовні вимоги заявляються.

Проте суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доповнення позову ВАТ "Ерсте Банк" вимогою про розірвання кредитного договору, оскільки фонограма фіксації судового засідання від 27 березня 2009 року свідчить по те, що позивач підтримав позовні вимоги, про доповнення позовних вимог не заявляв, що також було установлено апеляційним судом.

При цьому місцевий суд не навів норму матеріального права, якою обгрунтував рішення про задоволення вимоги в частині розірвання кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню в вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Усупереч указаним вимогам апеляційний суд, стягнувши борг за кредитним договором та одночасно звернувши стягнення на предмет іпотеки, фактично здійснив стягнення в подвійному розмірі.

Правильним убачається, що в такому випадку суд мав зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на суму заборгованості за кредитним договором.

Крім цього, посилаючись на дотримання банком вимог ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" щодо повідомлення боржника та поручителя про звернення стягнення на майно, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що цей закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, в той час як вимоги щодо повідомлення про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору регулюються ст. 35 Закону України "Про іпотеку". Зазначене залишилось поза увагою апеляційного суду.

При вирішенні питання про ціну предмета іпотеки поза увагою судів залишилось і те, що заставну вартість майна в сумі 1 963 тис. грн. визначено договором іпотеки. А тому при вирішенні спору суду необхідно було з’ясувати чи погоджуються сторони з такою оцінкою. Якщо з цього питання виник спір, то в залежності від того, яка сторона оспорює оцінку, вона зобов’язана довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи.

Ураховуючи, що неправильне застосування судами норм матеріального й порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, судові рішення відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Ерсте Банк" задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 27 березня 2009 року та рішення апеляційного суду м. Севастополя від 28 травня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.