803/145/17 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб власників транспортних засобів - 21.05.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бившевої Л.І. (суддя доповідач), Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М., розглянув заяву Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.11.2017 у справі за позовом ОСОБА_3 до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 у лютому 2017 року подала до суду позов, в якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 7150-17

про визначення грошового зобов'язання з транспортного податку в сумі 25 000 грн.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Ковельської ОДПІ Головного управління ДФС у Волинській області від 17.06.2015 № 7150-17.

Львівській апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.07.2017 залишив без змін постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.02.2017.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07.11.2017 залишив без змін постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017.

Ковельська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області 14.12.2017 подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.11.2017 з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 07.11.2017.

Заявник свої вимоги обґрунтовує тим, що Вищий адміністративний суд України - суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права: статті 12, 267 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах: ухвали, щодо якої подано заяву про перегляд, та постанови від 28.09.2016 у справі № 826/18692/15 (К/800/10935/16).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2018 для розгляду справи визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач), Шипуліна Т.М., Хохуляк В.В.

Верховний суд ухвалою від 20.03.2018 відкрив провадження у справі.

Верховний Суд, з'ясовуючи питання наявності обставин для перегляду ухвали від 07.11.2017 з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), зважає на таке.

Вищий адміністративний суд України постановою від 28.09.2016 у справі № 826/18692/15 (№ К/800/10935/16), на яку посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, не погодився з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо протиправності податкового повідомлення-рішення про визначення фізичній особі транспортного податку за 2015 рік.

Контролюючий орган за вказаним податковим повідомленням-рішенням визначив фізичній особі транспортний податок за 2015 рік, оскільки вважав, що згідно з положеннями підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України ця особа є платником транспортного податку через те, що має власний зареєстрований в Україні легковий автомобіль, що використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., та відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування.

Суд касаційної інстанції у справі № 826/18692/15 застосував підпункт 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, підпункт 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункт 267.1.1 пункту 267.1, підпункт 267.2.1 пункту 267.2, пункт 267.4, підпункт 267.6.1, абзаци перший і другий підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України та дійшов висновку, що контролюючий орган, визначаючи фізичну особу платником транспортного податку, діяв на підставі закону та у відповідності із встановленими повноваженнями.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07.11.2017 у справі № 803/145/17 (№ К/800/26341/17), про перегляд якої подано заяву, залишив без змін постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.02.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 7150-17 про визначення позивачу контролюючим органом грошового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік.

Суд касаційної інстанції при вирішенні справи № 803/145/17 по-іншому застосував норми матеріального права, які регулюють подібні правовідносини, що пов'язані з визначенням органом доходів і зборів грошового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік фізичній особі, яка має власний зареєстрований в Україні легковий автомобіль, що використовувався до 5 років, та має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Суд касаційної інстанції у справі № 803/145/17 застосував положення пункту 8.3 статті 8, пункту 10.2 статті 10, підпункту 12.3.4, пункт 12.5 статті 12, статті 27, підпункту 267.1.1 пункту 267.1, пункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, пункт 4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (71-19) , та дійшов висновку про протиправність визначення позивачу транспортного податку за 2015 рік.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті у 2015 році, не могли бути застосовані в цьому 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортних податок вважається встановленим.

Таким чином, підтвердилися обставини для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 07.11.2017 у справі № 803/145/17, передбачені у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах).

За результатами перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.11.2017 у справі № 803/145/17 Верховний суд, вирішуючи питання щодо застосування норм права, що регулюють правовідносини, пов'язані з нарахуванням та сплатою транспортного податку за 2015 рік, зважає на таке.

Відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) . В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтею 57 цією Конституції.

' 'br' Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (71-19) статтю 267 Податкового кодексу України викладено в редакції, за якою запроваджено новий місцевий податок - транспортний податок. Закон України від 28.12.2014 №71-VIII (71-19) набрав чинності з 01.01.2015.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

У відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

За пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

За підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до переліку місцевих податків належить податок на майно.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015) податок на майно складається, зокрема, з транспортного податку.

Враховуючи наведене, транспортний податок є місцевим податком.

Частиною першої статті статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України передбачено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Зі змісту наведених норм закону випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення до початку наступного бюджетного періоду.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, норма передбачає період опублікування рішення ради (період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (період, який є наступним за плановим). Ці періоди не співпадають у часі.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, застосування контролюючим органом положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII (71-19) з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Зважаючи на викладене, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права. У задоволенні заяви Ковельської ОДПІ Головного управління ДФС у Волинській області належить відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні заяви Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.11.2017 відмовити.