2а/0270/4526/12 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, щодо сплати податку на додану вартість - 21.05.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Жданкіної Н.В. від 24 лютого 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сторчака В.Ю., суддів Ватаманюка Р.В., Кузьмишина В.М. від 22 травня 2014 року у справі за позовом Консорціуму "Енергобуд" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2011 року Консорціум "Енергобуд" (далі - позивач/Консорціум) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (правонаступник - Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Вінницькій області; далі - відповідач/Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02 листопада 2011 року №0002402310 та №0002412310.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій із контрагентом та відсутності підстав для формування відповідних податкових вигод не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Востаннє, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02 листопада 2011 року №0002402310 та №0002412310.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Українська технологічно-будівельна компанія") є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак, за твердженням судів, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Українська технологічно-будівельна компанія") безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки за результатами проведеної документальної перевірки цього контрагента не встановлено реальності господарських взаємовідносин товариства з контрагентами-постачальниками й, до того ж, з наведеними висновками податкового органу погодилось керівництво контрагента та не оскаржувало їх.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 липня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Консорціуму з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт від 14 жовтня 2011 року №4080/23/34272658, яким встановлено порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статті 138 Податкового кодексу України, в результаті підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 1394649 грн., в тому числі - за 4 квартал 2009 року в сумі 205819 грн., за 1 квартал 2010 року - 42972 грн., за 3 квартал 2010 року - 142279 грн., за 4 квартал 2010 року - 802444 грн., за 1 квартал 2011 року - 177549 грн. та за 2 квартал 2011 року - 23586 грн., а також підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1321216 грн., в тому числі за грудень 2009 року в сумі 190496 грн., за лютий 2010 року - 39380 грн., за травень 2010 року - 69026 грн., за серпень 2010 року - 7146 грн., за вересень 2010 року - 82903 грн., за жовтень 2010 року - 65938 грн., за листопад 2010 року - 201701 грн., за грудень 2010 року - 451221 грн., за лютий 2011 року - 59874 грн., за березень 2011 року - 54539 грн., за квітень 2011 року - 35230 грн., за травень 2011 року - 1834000 грн. та за червень 2011 року - 45422 грн.

До наведених висновків Інспекція дійшла виходячи з того, що в ході проведення перевірки ТОВ "Українська технологічно-будівельна компанія" було встановлено, що взаємовідносини останнього з ТОВ "Євроград КС", ТОВ "Інвест Строй" не були спрямовані на настання правових наслідків, оскільки у вказаних контрагентів відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємства не знаходяться за місцезнаходженням. Наведене, на переконання податкового органу, свідчить про нікчемність правочинів, укладених Консорціумом з ТОВ "Українська технологічно-будівельна компанія", а складені між ними первинні документи не підтверджують факту здійснення господарських операцій.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 02 листопада 2011 року: №0002402310, відповідно до якого позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем "податок на прибуток" на суму 1693030 грн., у тому числі за основним платежем - 1394649 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 298381 грн.; №0002412310, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на суму 1598172 грн., у тому числі за основним платежем - 1321216 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 276956 грн.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період вчинення спірних операцій регулювалися Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , відповідні положення якого були чинними до 01 квітня 2011 року.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пункту 1.31 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під продажем результатів робіт (послуг) розуміються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За правилами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З 01 квітня 2011 року спірні правовідносини з приводу формування позивачем валових витрат почали регулюватися положеннями Податкового кодексу України (2755-17) , підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 якого (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Щодо ж до правовідносин з приводу формування платником податку податкового кредиту у період до 01 січня 2011 року останні регулювалися Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Разом з тим, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З 01 січня 2011 року спірні правовідносини з приводу формування позивачем податкового кредиту почали регулюватися положеннями Податкового кодексу України (2755-17) .

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум валових витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та не спростовується Інспекцією у касаційній скарзі, позивач у спірному періоді, будучи замовником, мав господарські відносини із ТОВ "Українська технологічно-будівельна компанія" (Підрядник) на підставі договорів підряду: (№УТБК-911-99 від 02 листопада 2009 року, №УТБК-911-112 від 10 листопада 2009 року, №УТБК-912-93 від 01 грудня 2009 року, №УТБК-912-106 від 22 грудня 2009 року, №УТБК-1008-47 від 16 серпня 2010 року, №УТБК-1009-62 від 30 вересня 2010 року, №УТБК-1009-71 від 30 вересня 2010 року, №УТБК-1010-67 від 22 жовтня 2010 року, №1115-105 від 15 листопада 2010 року, №Е-1110-101 від 15 листопада 2010 року, №Е-1012-116 від 15 листопада 2010 року, №Е-1012-115 від 29 грудня 2010 року, №Е110324 від 04 березня 2011 року, №Е110328 від 14 березня 2011 року, №110511 від 11 травня 2011 року, №Е110531 від 25 травня 2011 року), відповідно до умов яких Підрядник зобов'язувався поставити визначені у специфікаціях товари та/або виконати певних обсяг робіт.

Фактичне виконання договорів, як зазначено судами, підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2009 року, лютий 2010 року, липень-грудень 2010 року, січень-березень 2011 року, травень-червень 2011 року, підсумковими відомостями та розрахунками загальновиробничих витрат до локальних кошторисів по вказаним періодам, а також податковими накладними. Розрахунки між сторонами проведені у безготівковій формі, на підтвердження чого до матеріалів справи залучено копії банківських виписок.

Крім того, обставини виконання певних будівельних/ремонтних робіт підтверджуються довідками від 27 грудня 2007 року, від 01 грудня 2009 року, від 17 лютого 2010 року, від 11 лютого 2011 року, від 22 липня 2011 року, від 02 вересня 2011 року, від 21 жовтня 2011 року, складеними КРУ у Вінницькій області за результатами проведених зустрічних перевірок Консорціуму, а також рішенням господарського суду Вінницької області від 14 грудня 2011 року по справі №37/160/2011/5003.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б відповідно до конкретних норм Цивільного кодексу України (435-15) свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Не наведено й обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

З урахуванням сутності операцій відповідачем під час розгляду справи не доведено недостатності у ТОВ "Українська технологічно-будівельна компанія" кількості трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні.

По суті ж, як встановлено судами попередніх інстанцій, доводи податкового органу ґрунтуються лише на аналізі взаємовідносин контрагента позивача із іншими особами - ТОВ "Євроград КС", ТОВ "Інвест Строй" та без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських взаємовідносин позивача із ТОВ "Українська технологічно-будівельна компанія". Разом з тим, правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із ТОВ "Українська технологічно-будівельна компанія".

Інших обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування податкових вигод, Інспекцією в акті перевірки та під час розгляду справи не наведено.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень та задоволення позовних вимог, а тому прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року - без змін.