6-8950св10 Про визнання заповіту дійсним і визнання права власності на спадкове майно - 02.02.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання заповіту дійсним і визнання права власності на спадкове майно та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Алуштинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_3, Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації", третя особа – Алуштинська державна нотаріальна контора Автономної Республіки Крим, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування та зобов’язання вчинити певні дії за касаційними скаргами ОСОБА_1, поданою її представником – ОСОБА_7, та приватного нотаріуса Алуштинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_3 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 вересня 2009 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 січня 2010 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 7 вересня 2004 року її колишній чоловік, ОСОБА_4, на випадок своєї смерті заповів їй усе своє майно. Указаний заповіт був складений за бажанням ОСОБА_4 з його слів у присутності свідків: ОСОБА_5 і ОСОБА_6, оскільки він не міг прочитати текст заповіту та підписати його у зв’язку з поганим зором, і посвідчений приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1. Зазначала, що 21 березня 2008 року вона звернулась до Алуштинської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, однак їй було відмовлено з підстав, передбачених ч. 4 ст. 207 ЦК України, оскільки заповіт не підписаний особисто спадкодавцем або за його дорученням іншою особою. Позивачка вважала, що заповіт, складений на прохання ОСОБА_4, відображав його волевиявлення, і просила на підставі ст. ст. 207, 218, 1248, 1253 ЦК України визнати заповіт від 7 вересня 2004 року дійсним і визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

У грудні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 15 липня 2005 року він і його батько, ОСОБА_4, приватизували в рівних частках однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, після смерті якого він дізнався, що батько 7 вересня 2004 року склав заповіт на ім’я своєї колишньої дружини – ОСОБА_1, з якою знаходився в шлюбі в період з 1973 року до 1975 року. Вважав, що викладені в заповіті обставини щодо неможливості батьком підписати заповіт власноруч у зв’язку з хворобою не відповідають дійсності, а сам заповіт – вимогам чинного законодавства, оскільки не підписаний заповідачем. Просив суд визнати недійсним заповіт, складений 7 вересня 2004 року від імені ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_1; визнати за ним право власності в порядку спадкування на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 вересня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, позов ОСОБА_2 задоволено частково: визнано недійсним заповіт, виданий від імені ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_1, посвідчений 7 вересня 2004 року приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрований у реєстрі за № 214; у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 січня 2010 року рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 змінено та встановлено, що заповіт, виданий від імені ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_1, посвідчений 7 вересня 2004 року приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрований у реєстрі за № 214, є нікчемним; у решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі її представника, ОСОБА_7, просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

У касаційній скарзі приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та частково задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що заповіт, складений 7 вересня 2004 року ОСОБА_4 із його нотаріальним посвідченням, є недійсним, оскільки не відповідає вимогам закону щодо його форми, зокрема не підписаний особисто спадкодавцем або за його дорученням іншою особою, тому не створює відповідних юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається. Разом з тим зазначив, що заповіт повинен бути підписаний особисто заповідачем або за його дорученням іншою особою (ст. 1247 ЦК України).

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1. Спадкоємцем першої черги є його син – ОСОБА_2 7 вересня 2004 року від імені ОСОБА_4, за його дорученням і з його слів у зв’язку з поганим зором і неможливістю прочитати текст заповіту та підписати його, приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_3 у присутності двох свідків, які підтвердили це своїми підписами, складено заповіт на ім’я ОСОБА_1 Звернувшись до державної нотаріальної контори за свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 7 вересня 2004 року, ОСОБА_1 отримала відмову у зв’язку з невідповідністю заповіту вимогам чинного законодавства щодо своєї форми, зокрема заповіт не був підписаний особисто спадкодавцем або за його дорученням іншою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Згідно з нормами ст. 1247 ЦК України загальними вимогами до форми заповіту є: складання заповіту у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними в ст.ст. 1251- 1252 ЦК України.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу.

Між тим, у ч. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) передбачено, що заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо в книзі шостій ЦК України (435-15) немає відповідного правила.

Проте положенням ст. 1248 ЦК України передбачено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно. Згідно з ч. 2 цієї статті нотаріус на прохання особи може власноручно записати заповіт з її слів. У цьому випадку заповіт повинен бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту повинне відбуватися при свідках. Порядок посвідчення заповіту при свідках передбачено ст. 1253 ЦК України.

Крім того, ні в ст. 1248 ЦК України, ні в ст. 1253 ЦК України не зазначено, що в разі посвідчення заповіту при свідках заповіт від імені заповідача повинна підписати інша особа.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд не звернув уваги на те, що спір стосується не форми правочину взагалі та не загальних вимог заповіту, а законності посвідчення спірного заповіту при свідках; не визначився з правовою нормою, яка підлягає застосуванню до встановлених правовідносин, і чи правильно обраний спосіб захисту про дійсність заповіту з огляну на роз’яснення Пленуму Верховного Суду України в постанові від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) та в п. 14 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" .