СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
27.10.2005
(витяг)
У березні 2003 р. К. звернувся до суду з позовом до
адміністрації шахти "Орєховська" (далі - шахта) державного
підприємства "Краснодонвугілля" (далі - ДП)
про відшкодування шкоди.
На обґрунтування своїх вимог він зазначив, що працює у
відповідача з 1984 р., 4 листопада 2002 р. відповідно до висновку
медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) йому
встановлено 25% стійкої втрати працездатності внаслідок
професійного захворювання та згідно з постановою Краснодонського
міського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України (далі - відділення Фонду) від 3 грудня 2002 р.
йому нараховано й виплачено одноразову допомогу в розмірі 8 тис.
800 грн. Вважаючи, що суму одноразової допомоги відповідач
виплатив у неповному обсязі (останній зобов'язаний був виплатити
її за кожний відсоток утрати працездатності з розрахунку середньої
заробітної плати, яка становить 876 грн, а саме 21 тис. 919 грн)
позивач просив стягнути з ДП на свою користь неповністю виплачену
суму одноразової допомоги в розмірі 13 тис. 119 грн.
Краснодонський міський суд Луганської області рішенням від
9 квітня 2003 р., яке залишив без зміни Апеляційний суд Луганської
області ухвалою від 21 серпня 2003 р., позов К. задовольнив.
У касаційній скарзі ДП, пославшись на неправильне
застосування судом норм матеріального та порушення норм
процесуального права, просило судові рішення скасувати й
постановити нове рішення - про відмову в задоволенні позову К.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі
доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов К., міський суд виходив із того, що
відповідно до ст. 11 Закону від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII
( 2694-12 ) (2694-12)
"Про охорону праці" (далі - Закон N 2694-XII) і
розд. 7 "Соціальні гарантії" Колективного договору між
адміністрацією та працівниками шахти на 2002-2003 рр. відповідач
зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язану з виконанням
трудових обов'язків, у повному обсязі втраченого заробітку.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна з таких
підстав.
Суд установив, що К. під час роботи на шахті отримав
професійне захворювання і згідно з висновком МСЕК від 4 листопада
2002 р. йому встановлено 25% стійкої втрати працездатності, у
зв'язку з чим постановою відділення Фонду від 3 грудня 2002 р. К.
нараховано й виплачено одноразову допомогу в сумі 8 тис. 800 грн.
Згідно з розд. XI "Прикінцеві положення" Закону від 23 XII
( 1105-14 ) (1105-14)
"Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон
N 1105-XII), який набув чинності з 1 квітня 2001 р., відшкодування
шкоди провадиться Фондом соціального страхування, а відповідно до
ч. 2 ст. 34 цього Закону в разі стійкої втрати професійної
працездатності, установленої МСЕК, Фонд соціального страхування
від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату
потерпілому, сума якої визначається із розрахунку
середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати
потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного
розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої
справляються внески до Фонду.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від
7 березня 2001 р. N 225 ( 225-2001-п ) (225-2001-п)
"Про максимальну величину
фактичних витрат на оплату праці найманих працівників,
оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного
доходу (граничну суму заробітної плати (доходу), з яких
справляються страхові внески до соціальних фондів" з урахуванням
змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня
2002 р. N 494 ( 494-2002-п ) (494-2002-п)
, яка була чинною до 1 червня 2003 р.,
установлено максимальну величину фактичних витрат на оплату праці
найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку),
сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заробітної плати
(доходу), з яких відповідно до законів України справляються
страхові внески (збори) до Фонду загальнообов'язкового державного
соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального
страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань та Пенсійного фонду, в розмірі 2 тис. 200 грн на
місяць у розрахунку на кожну фізичну особу - платника внесків
(зборів).
Висновок суду про те, що одноразова допомога К. повинна бути
виплачена відповідачем у повному обсязі відповідно до заподіяної
шкоди на підставі ст. 11 Закону N 2694-XII ( 2694-12 ) (2694-12)
, не
Грунтується на вимогах чинного законодавства на час настання
страхового випадку.
На зазначене не звернув уваги й апеляційний суд при розгляді
справи в апеляційному порядку.
На підставі викладеного колегія суддів Судової палати у
цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що суд
першої інстанції, хоча повно й правильно встановив обставини
справи, проте неправильно застосував закон, який не поширюється на
дані правовідносини.
За таких обставин та керуючись статтями 336, 341 ЦПК
( 1618-15 ) (1618-15)
, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду
України касаційну скаргу ДП задовольнила: рішення Краснодонського
міського суду Луганської області від 9 квітня 2003 р. й ухвалу
Апеляційного суду цієї ж області від 21 серпня 2003 р. скасувала і
постановила нове рішення про відмову в задоволенні позову К. до
адміністрації шахти.