СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
21.09.2005
(витяг)
У березні 2003 р. Л. звернувся до суду з позовом до
управління Державної автомобільної інспекції управління
Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі -
ДАІ), управління Державного казначейства у Одеській області (далі
- управління)
про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги
він мотивував тим, що у вересні 2002 р. за його участю сталася
дорожньо-транспортна подія й працівники ДАІ незаконно вилучили в
нього посвідчення водія, яке повернули лише після закриття
провадження у справі. Внаслідок цього Л. був позбавлений
можливості користуватися автомобілем, який є для нього основним
засобом пересування, оскільки він - інвалід II групи. Пославшись
на зазначені обставини, позивач просив стягнути з ДАІ, управління
10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 12 грудня
2003 р., яке залишив без зміни Апеляційний суд цієї області
ухвалою від 10 березня 2004 р., позов задовольнив частково:
постановив стягнути з управління на користь Л. 2 тис. грн на
відшкодування моральної шкоди.
У касаційній скарзі управління, пославшись на порушення
судами норм матеріального та процесуального права, просило
скасувати постановлені у справі судові рішення і направити справу
на новий розгляд.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у
касаційній скарзі доводи, Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позов Л., суди виходили з того, що
позивач є інвалідом II групи, в якого посадові особи ДАІ,
порушуючи вимоги закону, неправомірно вилучили посвідчення водія і
таким чином заподіяли моральну шкоду, що згідно із Законом від
1 грудня 1994 р. N 266/94-ВР ( 266/94-ВР ) (266/94-ВР)
"Про порядок
відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями
органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі
- Закон N 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню за рахунок коштів
державного бюджету.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до статей 56, 62 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
кожен має право на відшкодування за рахунок держави
чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної
шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх по
садових і службових осіб при здійсненні ними своїх, повноважень.
Відшкодування шкоди з державного бюджету провадиться лише у
випадках, що прямо передбачені у законі, а саме: статтями 440,
440-1, 443 ЦК 1963 р. ( 1540-06 ) (1540-06)
, Законом N 266/94-ВР
( 266/94-ВР ) (266/94-ВР)
та Положенням про застосування цього закону
(затверджене наказом Міністерства юстиції України, Генеральної
прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня
1996 р. N 6/5/3/41 ( z0106-96 ) (z0106-96)
, зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 6 березня 1996 р. за N 106/1131).
Районний суд цих обставин не з'ясував і не перевірив, чи
поширюється на позивача Л. визначені законом умови як підстави для
відшкодування шкоди за рахунок державного бюджету.
Враховуючи те, що суди першої та другої інстанцій порушили
вимоги норм матеріального й процесуального права, та керуючись
ст. 338 ЦПК ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України касаційну скаргу управління
задовольнила: рішення Приморського районного суду м. Одеси від
12 грудня 2003 р. й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від
10 березня 2004 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що
міститься у п. З постанови від 31 березня 1995 р. N 4
( v0004700-95 ) (v0004700-95)
"Про судову практику в справах про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою
від 25 травня 2001 р. N 5 ( v0004700-95 ) (v0004700-95)
під немайновою шкодою,
заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового
характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової
репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак,
виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також
учиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підриву довіри
до її діяльності.