П. звернулася до суду із заявою до держави Україна про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з Держаного бюджету України, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що їй як приватному підприємцю та громадянці заподіяно шкоду внаслідок незаконного проведення оперативно-розшукових заходів працівниками міліції.

Євпаторійський міський суд ухвалою від 10 грудня 2002 р. заяву П. задовольнив: постановив стягнути з Державного бюджету на її користь 2 тис. 95 грн. на відшкодування матеріальної та 175 тис. 400 грн. моральної шкоди.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим ухвалою від 14 квітня 2003 р. ухвалу місцевого суду в частині компенсації моральної шкоди залишила без зміни, а в частині відшкодування матеріальної шкоди - скасувала й у цій частині заяву залишила без розгляду.

У касаційному поданні заступник прокурора Автономної Республіки Крим порушив питання про скасування ухвали суду першої та апеляційної інстанцій, пославшись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам, безпідставність застосування положень Закону від 1 грудня 1994 р. N 266/94-ВР (266/94-ВР) "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон N 266/94-ВР) у зв'язку з невстановленням обставин справи та на інші порушення процесуального законодавства.

У письмових запереченнях на касаційне подання П. просила відхилити подання, пославшись на його необґрунтованість.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що заявниці було заподіяно матеріальну та моральну шкоду в зазначеному розмірі внаслідок незаконного проведення оперативно-розшукових заходів працівниками міліції.

Апеляційна інстанція, погоджуючись із висновком місцевого суду, зазначила, що вимоги про відшкодування матеріальної шкоди розглядаються в позовному порядку і тому підлягають залишенню без розгляду.

Проте з висновками судів про заподіяння шкоди незаконним проведенням оперативно-розшукових заходів працівниками міліції погодитися не можна, оскільки на порушення статей 62, 202, 202-1, 203 ЦПК 1963 р. (1501-06, 1502-06) суди дійшли їх без усебічного, повного й об'єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності.

Правова основа діяльності міліції врегульована Конституцією України (254к/96-ВР) , законами від 20 грудня 1990 р. N 565-XII (565-12) "Про міліцію" (далі - Закон N 565-XII), від 18 лютого 1992 р. N 2135-XII (2135-12) "Про оперативно-розшукову діяльність" та іншими нормативними актами.

Основні обов'язки і права міліції сформульовані в статтях 10 і 11 Закону N 565-XII (565-12) . Відповідно до цих норм працівник міліції на території України, незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів до запобігання правопорушенням і їх припинення, встановлення і затримання осіб, які вчинили ці дії, і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

Міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право, зокрема: проводити огляд службових приміщень і територій з метою перевірки додержання правил продажу товарів і надання послуг населенню; вимагати від службових осіб підприємств відомості та пояснення за фактами порушення законодавства; витребувати і за необхідності вилучити документи, зразки сировини й продукції; опечатувати каси, приміщення і місця зберігання документів, грошей та товарно-матеріальних цінностей.

При здійсненні заходів із запобігання, виявлення і розкриття злочинів у сфері податкового законодавства права, передбачені цими нормами, надаються виключно органом податкової міліції у межах їх компетенції. З матеріалів розглянутої та адміністративної справи П., матеріалів перевірки відділу податкової міліції Євпаторійської державної податкової інспекції стосовно П., матеріалів перевірки дій працівників міліції прокуратурою м. Євпаторії, рапорту працівника міліції Д. та протоколу огляду і вилучення від 16 серпня 2002 р., складеного трьома працівниками міліції з участю понятих, убачається, що 16 серпня 2002 р. працівники міліції на підставі Закону N 565-XII (565-12) та ст. 5 Положення про Державну службу боротьби з економічною злочинністю, (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. N 510 (510-93-п) провели в м. Євпаторії огляд і перевірку роботи бару, який належить П. За результатами перевірки складено протокол про факти перевищення на 573 грн. надходжень у касу від зафіксованої касовим апаратом суми 40 грн. та виявлення 66 наповнених півлітрових пляшок з етикетками "Пшенична горілка" ВАТ "Балтійський ЗПТ" і марками акцизного збору низької якості поліграфії та з повторенням номерів. Зазначені гроші та пляшки горілки було вилучено.

Матеріали перевірки з рапортом старшого оперуповноваженого ГУ УМВС України в Полтавській області Д. про збут фальсифікованої горілки передані 17 серпня 2002 р. для реєстрації та проведення перевірки й вирішення питання про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 204 КК (2341-14) , відділу внутрішніх справ м. Євпаторії ГУ УМВС України в Автономній Республіці Крим.

Згідно з висновком лабораторії ВАТ "Євпаторійський пивобезалкогольний завод" від 19 серпня 2002 р. вміст пляшки, вилученої 16 серпня 2002 р. у П., не відповідає ГОСТу 12712-80, тому горілка не може реалізовуватися в торгівлі.

У вересні 2002 р. прокурор м. Євпаторії направив матеріали справи до Євпаторійського міжрайонного головного відділу податкової міліції для прийняття рішення в порядку, передбаченому ст. 97 КПК (1002-05) .

П. ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності притягнута не була оскільки постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 15 жовтня 2002 р. провадження про притягнення до адміністративної відповідальності закрито, у порушенні кримінальної справи органом податкової міліції відмовлено.

Даних про порушення оперативно-розшукової справи для проведення розшукових заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів, немає.

Як місцевий суд, так і суд апеляційної інстанції належним чином зазначених доказів не дослідили й оцінки їм не дали. Зі змісту цих доказів не вбачається, що стосовно П. проводилися оперативно-розшукові заходи.

Згідно із Законом N 266/94-ВР (266/94-ВР) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові тільки внаслідок незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України.

Якщо шкода спричинена в результаті інших діянь службових осіб міліції, то її відшкодування можливе на загальних підставах.

Апеляційна інстанція на ці обставини не звернула уваги, без достатніх підстав погодилася з тим, що проводилися оперативно-розшукові заходи, і не перевірила наявність або відсутність у справі обставин, що мають значення для правильного її вирішення. Суд також не перевірив відповідність дій працівників міліції приписам законодавства, якими врегульовано їхню діяльність.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 336, 338 ЦПК (1618-15) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнила частково: ухвалу Євпаторійського міського суду від 10 грудня 2002 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 квітня 2003 р. скасувала і направила справу на новий розгляд у суд першої інстанції.