СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
18.08.2005
(витяг)
У жовтні 2002 р. Г. звернувся до суду із позовом до
державного підприємства "Українська державна компанія з
реструктуризації підприємств вугільної промисловості
"Укрвуглереструк-туризація" (далі - УДКР), відділення виконавчої
дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань у Центрально-Міському
районі м. Горлівки (далі - відділення Фонду)
про відшкодування шкоди,
посилаючись на те, що він працював у відповідача забійником
й отримав професійне захворювання. Відповідно до висновку від
12 січня 1995 р. медико-соціальної експертної комісії (далі -
МСЕК) йому встановлено 40 % втрати працездатності.
Центрально-Міський районний суд м. Горлівки рішенням від
28 грудня 2001 р. позивачу визначив щомісячні платежі на
відшкодування шкоди в розмірі 688 грн, починаючи з 1 грудня
2001 р., але не врахував коефіцієнт підвищення тарифних ставок та
окладів, який з 1 березня 2002 р. становив на підприємстві
відповідача 1,193. Оскільки про застосування цього коефіцієнту Г.
не було відомо, просив відшкодувати шкоду, заподіяну через
ушкодження здоров'я, із урахуванням зазначеного коефіцієнту.
Центрально-Міський районний суд м. Горлівки рішенням від
15 жовтня 2002 р., яке залишив без зміни Апеляційний суд Донецької
області ухвалою від 21 квітня 2003 р., позов задовольнив:
постановив стягнути з відділення Фонду на користь Г. недоплачену
суму - 928 грн - як компенсацію шкоди та зобов'язав щомісячно
виплачувати позивачу з 1 березня 2002 р. 821 грн з подальшим
коригуванням відповідно до чинного законодавства.
У касаційній скарзі відділення Фонду просило скасувати
постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий
розгляд, мотивуючи вимогу порушенням судами норм матеріального та
процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі
доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов про перерахунок сум відшкодування, суди
першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що з урахуванням
коефіцієнту зростання середнього заробітку в галузі - 1,193 -
позивачу необхідно щомісячно виплачувати 821 грн.
З такими висновками суду погодитися не можна.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону від 23 вересня 1999 р.
N 1105-XIV ( 1105-14 ) (1105-14)
"Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" перерахування
сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання
у попередньому календарному році середньої заробітної плати в
галузях національної економіки за даними центрального органу
виконавчої влади з питань статистики. Таке перерахування
провадиться з 1 березня наступного року. При цьому визначена
раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає.
У постанові правління Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України від 31 січня 2002 р. N 7 ( v0007583-02 ) (v0007583-02)
"Про затвердження
Порядку призначення та здійснення страхових виплат потерпілим
(членам їх сімей)" визначено, що середньомісячна заробітна плата
підлягає коригуванню у разі проведення перерахування щомісячних
страхових виплат з 1 березня кожного року.
При цьому відкоригована середньомісячна заробітна плата не
може перевищувати максимальну величину (граничну суму) заробітної
плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески до Фонду
соціального страхування від нещасних випадків.
При перерахуванні щомісячних страхових виплат з 1 березня для
коригування середньомісячної заробітної плати застосовується
коефіцієнт, на який перераховуються щомісячні страхові виплати
потерпілим (членам їх сімей) за рішенням правління Фонду
соціального страхування від нещасних випадків.
Відповідно до п. З постанови Кабінету Міністрів України від
7 березня 2001 р. N 225 ( 225-2001-п ) (225-2001-п)
"Про максимальну величину
фактичних витрат на оплату праці найманих працівників,
оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного
доходу (граничну суму заробітної плати (доходу), з яких
справляються страхові внески до соціальних фондів" (у редакції, що
діяла на час розгляду справи) розмір максимальної величини
фактичних витрат на оплату праці найманих працівників,
оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного
доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), дорівнює розміру
максимальної величини, що встановлюється законом про розмір
страхових внесків.
На 1 березня 2002 р. максимальна величина заробітної плати
(гранична сума) становила 1 тис. 600 грн.
Згідно з постановою правління Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України від 14 березня 2002 р. N 15 ( v0015583-02 ) (v0015583-02)
"Про
перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим (членам
їх сімей) з 1 березня 2002 року" перерахування сум щомісячних
страхових виплат провадиться з урахуванням коефіцієнту зростання
реальної заробітної плати у галузях національної економіки в
2001 р. у порівнянні з 2000 р., який за даними Державного комітету
я статистики України становить 1,193. При цьому перерахована сума
не повинна перевищувати середнього заробітку, який потерпілий мав
до втрати здоров'я.
Як убачається з матеріалів справи, суд такого розрахунку в
рішенні не навів, не визначив розмір заробітної плати, тарифної
ставки позивача до ушкодження здоров'я, зростання середньої
заробітної плати в галузі економіки, підвищення її на УДКР за
спеціальністю позивача. У зв'язку з цим судові рішення не можна
визнати обґрунтованими.
Зважаючи на такі обставини та керуючись ст. 334 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду
України касаційну скаргу відділення Фонду задовольнила: рішення
Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 15 жовтня
2002 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від
21 квітня 2003 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до
суду першої інстанції.