СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
14.04.2005
(Витяг)
У березні 2003 р. Б. звернулася до суду з позовом до
державного підприємства "Харківський метрополітен" (далі - ДП),
третя особа - Ф., про поновлення на роботі та стягнення заробітної
плати. Позивачка зазначила, що з 21 лютого 1995 р. працювала
енергодиспетчером служби електропостачання ДП. Наказом від
31 січня 2003 р. N 2/к її звільнено з роботи на підставі п. 2 ч. 1
ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
за станом здоров'я; наказом від 17 лютого
2003 р. N 9/к змінено дату звільнення з 31 січня на 3 лютого
2003 р. Оскільки в день звільнення вона була у відпустці (з 2 до
31 січня 2003 р.), а з 1 до 7 лютого 2003 р. перебувала на
лікарняному, вважає звільнення таким, що не відповідає вимогам
законодавства про працю.
Ленінський районний суд м. Харкова рішенням від 26 листопада
2003 р. у задоволенні позову про поновлення на роботі Б. відмовив
і зобов'язав управління ДП змінити дату її звільнення на 8 лютого
2003 р., внести в наказ про звільнення і в трудову книжку
відповідні зміни та провести оплату листка непрацездатності.
Апеляційний суд Харківської області рішенням від 19 травня
2004 р. зазначене рішення суду скасував і ухвалив нове, яким
поновив Б. на роботі з 3 лютого 2003 р. і постановив стягнути з ДП
на її користь 14 тис. 959 грн. заробітної плати за час вимушеного
прогулу.
Додатковим рішенням цього ж суду від 16 червня 2004 р.
зменшено розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу з
14 тис. 959 грн. до 9 тис. 922 грн.
У касаційних скаргах Б. та ДП просили скасувати додаткове
рішення апеляційного суду через порушення судом норм матеріального
та процесуального права.
Обговоривши наведені у скаргах доводи та перевіривши
матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного
Суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають
задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
суд, що
постановив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у
справі, чи з власної ініціативи постановити додаткове рішення.
Питання про ухвалення додаткового рішення може бути порушене
протягом 10 днів з дня ухвалення основного рішення. Суд
постановляє додаткове рішення після розгляду питання в судовому
засіданні з викликом сторін.
Як убачається з матеріалів справи, заява відповідача про
постановлення додаткового рішення надійшла до суду 3 червня
2004 р., тобто після закінчення 10 днів із часу ухвалення рішення
апеляційним судом. Однак суд, задовольняючи заяву й постановляючи
додаткове рішення, на це уваги не звернув і питання про
поновлення процесуального строку згідно зі ст. 89 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
не вирішив.
Додаткове рішення може бути постановлено судом за наявності
обставин, визначених у чотирьох пунктах ст. 214 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
,
зокрема: якщо відносно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої
сторони подавали докази, давали пояснення, не постановлено
рішення; якщо суд, розв'язавши питання про право, не зазначив
точно розміру присудженого стягнення або які дії треба виконати;
якщо суд не вказав про негайне виконання рішення у випадках,
передбачених у ст. 217 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
; якщо суд не вирішив
питання про судові витрати.
Як убачається зі змісту заяви, відповідач просив виправити
допущені судом помилки в частині розрахунків заробітної плати за
час вимушеного прогулу, тобто фактично оспорив рішення
апеляційного суду в частині правильності визначення
середньомісячного заробітку Б.
Крім того, суд розглянув заяву відповідача за відсутності
позивачки, якій належним чином не повідомили про день розгляду
справи.
Оскільки порушення процесуального права призвели до
неправильного вирішення справи, Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
,
касаційну скаргу Б. та ДП задовольнила: додаткове рішення
апеляційного суду від 16 червня 2004 р. скасувала і направила
справу на новий розгляд до цього ж суду.