СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
31.03.2005
(Витяг)
У липні 2003 р. Ж. звернулася до суду із заявою
про відшкодування шкоди, заподіяної їй незаконними діями органів
досудового слідства та прокуратури,
пославшись на те, що з
11 травня по 13 листопада 1998 р. вона перебувала під вартою у
зв'язку з порушенням щодо неї прокуратурою м. Полтави кримінальної
справи і притягненням її до відповідальності як обвинуваченої.
Потім запобіжний захід було змінено на підписку про невиїзд.
Оскільки Октябрський районний суд м. Полтави вироком від 2 липня
2001 р. виправдав її за відсутністю в діях складу злочину, однак
матеріальна й моральна шкода, заподіяні їй незаконним
притягненням як обвинуваченої та триманням під вартою, залишилась
невідшкодованою, Ж. просила стягнути 12 тис. 140 грн. на
відшкодування матеріальної шкоди та 500 тис.грн. - як компенсацію
моральної шкоди.
Під час розгляду справи Ж. уточнила та доповнила вимоги і
просила стягнути на її користь втрачений заробіток у сумі 12 тис.
140 грн., судові витрати в сумі 2 тис. 93 грн. та 1 млн.грн. на
відшкодування моральної шкоди.
Октябрський районний суд м. Полтави ухвалою від 19 квітня
2004 р. заяву Ж. задовольнив: постановив стягнути з Державного
казначейства України на користь заявниці 14 тис. 73 грн. на
відшкодування матеріальної шкоди та 1 млн.грн. - як компенсацію
моральної шкоди.
Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 23 вересня
2004 р. ухвалу суду першої інстанції змінив: постановив стягнути з
Державного бюджету України на користь Ж. 914 тис. 73 грн., шляхом
зобов'язання Державного казначейства України списав зазначену суму
з відповідного рахунку, на якому обліковуються кошти Державного
бюджету України; у решті ухвалу суду першої інстанції залишив без
зміни.
Перший заступник прокурора (далі - заступник прокурора)
Полтавської області у касаційному поданні, а також Державне
казначейство України у касаційній скарзі порушили питання про
скасування ухвал судів першої та апеляційної інстанцій і
направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції,
мотивуючи це порушенням судами норм матеріального та
процесуального права.
Обговоривши наведені у поданні заступника прокурора та
касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Судова
палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла
висновку, що касаційне подання та касаційна скарга підлягають
задоволенню з таких підстав.
Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від
31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ) (v0004700-95)
"Про судову практику в
справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір
відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначати залежно від
характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру
немайнових втрат і з урахуванням інших обставин; при цьому суд має
виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування Ж. моральної (немайнової)
шкоди в сумі 900 тис.грн., суди обох інстанцій не в повному обсязі
врахували зазначене вище роз'яснення Пленуму.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
вважає, що з урахуванням характеру й обсягу моральних страждань,
яких Ж. зазнала у зв'язку з незаконним притягненням її до
кримінальної відповідальності та арештом, а також виходячи із
засад розумності, виваженості і справедливості на її користь за
заподіяну моральну шкоду має бути стягнено 150 тис.грн.
За таких обставин ухвала Апеляційного суду в частині
визначення розміру моральної шкоди підлягає зміні з підстав,
передбачених ст. 340 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
.
Керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України касаційне подання заступника
прокурора Полтавської області та касаційну скаргу Державного
казначейства України задовольнила: ухвалу Апеляційного суду
Полтавської області від 23 вересня 2004 р. в частині стягнення на
користь Ж. 900 тис.грн. за заподіяну моральну шкоду змінила,
зменшивши розмір стягнення до 150 тис.грн.; у решті зазначену
ухвалу залишила без зміни.