СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
02.02.2005
(витяг)
У жовтні 2001 р. Ч. звернувся до суду із позовом до Р.
про відшкодування збитків, заподіяних порушенням права власності,
мотивуючи позовні вимоги тим, що в жовтні 1998 р. між ним та Р.
було укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого він,
Ч., придбав на праві власності частину приміщення магазину з
підвалом. Пославшись на те, що з вини відповідачки він був
тривалий час позбавлений можливості використовувати придбане
майно, позивач просив суд стягнути на його користь
44 тис. 728 грн. нестриманого доходу.
Р. звернулася до суду із зустрічними позовними вимогами про
поділ підвалу відповідно до їхніх часток в об'єкті нерухомості,
пославшись на те, що позивач неправомірно позбавив її можливості
використовувати належну їй частину спірного підвального
приміщення.
Справа розглядалася судами неодноразово. Бобринецький
районний суд Кіровоградської області останнім рішенням від
16 жовтня 2002 р. позов задовольнив частково: постановив стягнув з
Р. на користь Ч. 38 тис. 879 грн. нестриманого доходу; у
задоволенні зустрічного позову Р. відмовив.
Апеляційний суд Кіровоградської області рішенням від
15 січня 2003 р. рішення суду першої інстанції скасував і
постановив нове, яким Ч. у задоволенні позову відмовив, зустрічні
позовні вимоги Р. задовольнив і виділив їй 7/20 частин підвалу.
Ч. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою,
в якій просив скасувати рішення апеляційного суду, пославшись на
неправильне застосування судом норм матеріального та
процесуального права.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 13 жовтня 1998 р. Р.
продала Ч. частину об'єкта нерухомого майна, яка складалася з
13/20 частин приміщення магазину з підвалом. Ураховуючи те, що Ч.
отримав можливість використовувати спірне майно лише
23 грудня 1998 р., суд дійшов висновку, що Ч. з вини Р. був
тривалий час позбавлений можливості отримувати прибуток від
використання належного йому приміщення, а тому постановив стягнув
з Р. на користь Ч. 38 тис. 879 грн. неотриманого доходу.
Скасовуючи рішення районного суду в цій частині та
відмовляючи в задоволенні вимог Ч., апеляційний суд вірно виходив
з того, що протягом зазначеного позивачем часу він не мав
можливості отримувати прибуток від використання спірного
приміщення з незалежних від Р. причин, ураховуючи, що свідоцтво
про реєстрацію його як суб'єкта підприємницької діяльності він
отримав лише 5 жовтня 2000 р., а висновок головного державного
санітарного лікаря Бобринецького району про введення спірного
приміщення в експлуатацію затверджений лише 21 грудня 2000 р.
Оскільки позивач не надав доказів, які б підтверджували причинний
зв'язок між діями відповідачки та неотриманням ним у зазначений
період часу прибутку, суд обгрунтовано визнав вимоги Ч.
безпідставними.
Проте, задовольняючи зустрічний позов Р. і визнаючи за нею
право власності на 7/20 частин підвалу, апеляційний суд
безпідставно застосував правило ст. 132 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, вважаючи,
що приміщення магазину і підвал співвідносяться як головна річ та
її приналежність, а тому згідно з ч. 2 ст. 132 ЦК приналежність
наслідує долю головної речі, у зв'язку з чим частки сторін у праві
власності на підвал мають відповідати розміру належних їм частин
основного приміщення.
З таким висновком, однак, не можна погодитися.
Так, відповідно до змісту ст. 132 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
приналежність, не має самостійного значення, є залежною від і
головної речі і має допоміжний статус. Проте, визнаючи спірне
підвальне приміщення приналежністю, апеляційний суд дійшов
помилкового висновку, що об'єктивна природа цього приміщення
відповідає зазначеній вище характеристиці, обмежившись при цьому
лише вказівкою про те, що магазин і підвал пов'язані спільним
господарським призначенням.
Крім того, поза увагою апеляційного суду залишилася та
обставина, що правило про наслідування приналежністю долі головної
речі має диспозитивний характер і діє лише в тому випадку, якщо
законом або договором не встановлено інше. Однак у договорі
купівлі-продажу від 13 жовтня 1998 р., укладеному сторонами,
зазначено про придбання позивачем, крім іншого, підвального
приміщення без будь-яких застережень щодо частки, яка підлягає
відчуженню. Оскільки зазначений договір ані повністю, ані частково
не був оскаржений відповідачкою, а встановлений судом першої
інстанції факт продажу позивачеві всього підвалу не спростований
(що підтверджується довідкою-характеристикою бюро технічної
інвентаризації, згідно з якою за заявою Р. відчужувалося 13/20
частин магазину і підвал), застосування апеляційним судом норми
ч. 2 ст. 132 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
є помилковим, а рішення суду першої
інстанції в цій частині є правильним.
Оскільки під час розгляду спору апеляційний суд неправильно
застосував норму матеріального права, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, касаційну скаргу Ч. задовольнила частково: рішення
Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 січня 2003 р. в
частині задоволення зустрічного позову Р. до Ч. про поділ
підвального приміщення скасувала й залишила в силі рішення
Бобринецького районного суду від 16 жовтня 2002 р. в частині
відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог. В іншій частині
рішення апеляційного суду залишено без зміни.