СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
08.12.2004
(Витяг)
У червні 2002 р. Б. подала до суду скаргу на неправомірні дії
працівників управління Пенсійного фонду України у Центральному
районі м. Миколаєва (далі - управління Пенсійного фонду),
пославшись на те, що 17 січня 2002 р. вона звернулася до суб'єкта
оскарження і просила призначити їй пенсію на підставі ст. 50-1
Закону від 5 листопада 1991 р. N 1789-XII "Про прокуратуру"
( 1789-12 ) (1789-12)
(зі змінами, внесеними Законом від 12 липня 2001 р.
N 2663-III ( 2663-14 ) (2663-14)
; далі - Закон N 1789-XII) з урахуванням
виплат за 60 календарних місяців роботи з 1997 по 2001 р. та
відкоригувати такі виплати станом на 1 липня 1999 р. з урахуванням
підвищення з 1 липня 1999 р. надбавки за класний чин, однак
посадові особи управління Пенсійного фонду неправомірно відмовили
їй провести таке коригування і призначили пенсію виходячи із
заробітку за останні 24 календарних місяці, що призвело до
неправильного нарахування пенсії в цілому. Позивачка просила
визнати такі дії посадових осіб управління Пенсійного фонду
неправомірними і зобов'язати суб'єкта оскарження відкоригувати
розмір її премії за 1997-1998 рр. станом на 1 липня 1999 р. на
коефіцієнт загального підвищення із зазначеної дати надбавки за
класний чин та провести перерахунок пенсії з моменту її
призначення.
Центральний районний суд м. Миколаєва рішенням від
28 листопада 2002 р. скаргу задовольнив: дії посадових осіб
управління Пенсійного фонду при призначенні Б. пенсії, що полягали
у відмові відкоригувати розмір премії за 1997-1998 рр. станом на
1 липня 1999 р. на коефіцієнт загального підвищення надбавки за
класний чин та посадового окладу, постановив визнати незаконними;
зобов'язав суб'єкта оскарження відкоригувати розмір премії і
провести перерахунок пенсії з часу її призначення.
Апеляційний суд Миколаївської області рішенням від 18 березня
2003 р. рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні
скарги Б. відмовив.
У касаційній скарзі Б. просила скасувати рішення апеляційного
суду і задовольнити її скаргу, мотивуючи це порушенням апеляційним
судом норм матеріального права.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 50-1 Закону N 1789-XII
( 1789-12 ) (1789-12)
розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за
класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для
обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за
призначенням пенсії, за останні 24 календарних місяці роботи, яка
дає право на цей вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією
або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед
зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом
цього періоду на такій роботі. Середньомісячна сума зазначених
виплат за 24 та 60 календарних місяців визначається шляхом ділення
загальної суми цих виплат за 24 календарних місяці роботи підряд
перед зверненням за пенсією чи за 60 календарних місяців роботи
підряд відповідно на 24 або 60. Коригування зазначених виплат
провадиться шляхом застосування коефіцієнта загального підвищення
розмірів посадового окладу та надбавок до нього за класний чин.
Посадовий оклад, надбавки за класний чин та вислугу років при
призначенні пенсії враховуються в розмірах, встановлених на день
звільнення з роботи, що дає право на такий вид пенсії.
Наведене свідчить про те, що право вибору періоду для
визначення розміру виплат (крім посадових окладів, надбавок за
класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для
обчислення пенсії, належить особі, яка має право на пенсію. Крім
того, Законом N 1789-XII ( 1789-12 ) (1789-12)
передбачено коригування
зазначених виплат шляхом застосування коефіцієнта загального
підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього за
класний чин.
У судовому засіданні встановлено, що при зверненні за
призначенням пенсії Б. скористалася правом вибору періоду для
визначення розміру виплат, що включаються в заробіток для
обчислення пенсії, і надала довідку про отриману нею суму премії
та матеріальної допомоги за 60 календарних місяців роботи підряд
перед зверненням за пенсією, однак апеляційний суд не перевірив
правомірність відмови суб'єкта оскарження врахувати при
призначенні пенсії виплати за цей період та відкоригувати їх на
коефіцієнт, на якому наполягала Б.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
встановила також, що не може залишатися в силі й рішення суду
першої інстанції, оскільки на порушення вимог статей 202, 202-1,
203 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
суд не встановив і не зазначив у рішенні факти
та відповідні їм правовідносини: чи підвищувалися за вказаний
період і яким чином посадовий оклад скаржниці та надбавка за
класний чин, а також правові підстави для застосування коефіцієнта
загального підвищення розмірів надбавок за класний чин станом на
1 липня 1999 р.
Крім того, при розгляді справи на порушення вимог ч. 7
ст. 248-6 ЦПК( 1502-06 ) (1502-06)
районний суд не перевірив, чи не виник
спір про право, який розглядається в порядку позовного
провадження.
За таких умов Судова палата у цивільних справах Верховного
Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
, касаційну скаргу
Б. задовольнила частково: рішення Центрального районного суду
м. Миколаєва від 28 листопада 2002 р. й рішення Апеляційного суду
Миколаївської області від 18 березня 2003 р. скасувала і направила
справу на новий розгляд до суду першої інстанції.