812/1271/17 Про скасування податкової вимоги визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску - 18.05.2018 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року у складі судді Ірметової О.В. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів Копанієць І.Д., Сухарька М.І., Ястребової Л.В. у справі №812/1271/17 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про скасування податкової вимоги,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернулася з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 03 серпня 2017 року № Ф-1312-17 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 4835,88 грн.

06 листопада 2017 року постановою Луганського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, адміністративний позов задоволено у повному обсязі, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області від 03 серпня 2017 року № Ф-1312-17 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 4835,88 грн, з мотивів безпідставності її прийняття, внаслідок перебування позивача на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилась антитерористична операція.

23 лютого 2018 року податковим органом подана касаційна скарга до Верховного Суду, в якій посилаючись на необґрунтованість судових рішень, внаслідок неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову у задоволені позову у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги обґрунтовує наявністю у спірному податковому періоді внаслідок змін, що відбулися у законодавстві, обов'язку позивача щодо сплати єдиного внеску. Зазначає, що пунктом 28 розділу І Закону України від 28 грудня 2015 року №911 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набув чинності 1 січня 2016 року, виключено підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону України від 02 вересня 2014 року №1669 "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", яким вносились зміни до Закону України від 08 липня 2010 року №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині доповнення розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пункту 9.3, який з часом вважається пунктом 9.4, яким надавались пільги з єдиного внеску на територіях населених пунктів, де проводилась антитерористична операція.

02 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та витребувано із Луганського окружного адміністративного суду справу № 812/1271/17.

Позивач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду та вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону вони відповідають з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач зареєстрована як фізична особа - підприємець 13 липня 2001 року Старобільською районною державною адміністрацією Луганської області, взята на податковий облік платника податків у цій же податковій інспекції з 04 серпня 2001 року. З 01 квітня 2013 року перебуває на спрощеній системі оподаткування, як платник єдиного податку, зареєстрований платником єдиного соціального внеску.

09 червня 2016 року позивач звернувся до податкового органу із заявою про звільнення від сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до прийняття рішення про закінчення проведення антитерористичної операції.

23 червня 2016 року відповідач листом № 5859/8/12-30-13 відмовив в задоволенні заяви від 09 червня 2017 року.

Відповідно до інтегрованої картки платника єдиного внеску за позивачем за період з 01 січня 2017 по 31 липня 2017 року рахується борг в розмірі 4835,88 грн.

03 серпня 2017 року відповідачем сформовано та направлено на адресу позивача вимогу № Ф-1312-17 про сплату недоїмки з єдиного внеску у сумі 4835,88 грн.

Зазначені фактичні обставини встановлені судами попередніх інстанції не є спірним між сторонами. В межах справи основним спірним питанням є правомірність виставлення податковим органом вимоги про сплату боргу з єдиного внеску позивачу, який перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилась антитерористична операція.

Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги, Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають вимогам законодавства.

Правовідносини, що визначають правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регулюються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (2464-17) (надалі - Закон №2464-УІ (2464-17) ).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, позивач у спірному періоді січень-липень 2017 року був платником єдиного внеску, який за приписами частини 8, 12 статті 9 Закону № 2464-VI зобов'язаний сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Частиною 4 цієї статті встановлено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Податкова інформація про суми недоїмки платників єдиного внеску, визначених абзацом першим цього пункту, зберігається та опрацьовується в інформаційних базах контролюючих органів в окремому (позабалансовому) порядку.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII від 24 грудня 2015 року (911-19) внесені зміни до Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) , у відповідності до якого підпункт 8 пункт 4 статті 11 вказаного Закону виключено.

Водночас, оскільки підпунктом 8 пункту 4 статті 11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" було внесено зміни до Розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) , а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VIII від 24 грудня 2015 року (911-19) змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) не було внесено, спірні правовідносини врегульовують положення пункти 9-4 Розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) .

При цьому, як правильно зауважено судами, що з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" від 02 березня 2015 року № 219-VIII пункт 9-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) визначено вважати пункт 9-4.

Згідно пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

' 'br' Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року (405/2014) введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, 02 вересня 2014 року прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII (1669-18) (надалі Закон №1669) (в редакції, чинної у спірний період), згідно до статті 1 якого період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Таким чином, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14 квітня 2014 року. На час вирішення справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, тобто, період проведення антитерористичної операції триває.

На виконання Закону №1669 розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 р. (1053-2014-р) та від 02 грудня 2015 року №1275-р (1275-2015-р) затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, згідно з додатком до якого, до зазначених населених пунктів належить, зокрема, населений пункт м. Старобільськ Луганської області.

За таких обставин, з огляду на положення пункту 9-4 у відповідача не було жодних правових підстав для виставлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, відповідно до статті 25 Закону №2464-УІ, яка за своєю правовою природою є виконавчим документом за спірний період з січня по липень 2017 року. Судом першої інстанції правомірно скасовано спірну вимогу.

Щодо доводів скаржника, що доповнення розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 пунктом 9-4 втратили чинність згідно із Законом України від 24.12.2015 № 911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (911-19) (далі - Закон № 911), Суд зазначає, що зазначена норма з 01 січня 2016 року дійсно втратила чинність, внаслідок її виключення згідно із Законом № 911, разом з тим збереглася в Законі № 2464. Пункти 9-4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 й після внесення змін до Закону № 1669 Законом № 911 продовжує свою дію в часі.

При розгляді та вирішенні справи суди попередніх інстанції надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам, дійшли правильного висновку, що вимога №Ф-1312-17 від 03 серпня 2017 року є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена відповідачем всупереч вимогам діючого законодавства, сума недоїмки, зазначена у вимозі, нарахована відповідачем за період, який включає час проведення на території Луганської області антитерористичної операції. Жодні доводи скаржника не спростовують правильності прийнятих судами попередніх інстанцій рішень.

Суд касаційної інстанції визнає, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм належну правову оцінку на підставі норм закону.