СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
24.11.2004
(Витяг)
У квітні 2001 р. Н., звернувшись до суду з позовом до Л. про
витребування майна з чужого незаконного володіння, зазначив, що 29
вересня 1999 р. видав Л. доручення на право керування та
розпорядження належним йому, Н., автомобілем ВАЗ-2121. У жовтні
2000 р. він скасував доручення й просив Л. повернути автомобіль,
однак відповідач відмовився.
У червні 2001 р. Л. звернувся до суду із зустрічним позовом
до Н. про визнання угоди дійсною, а також визнання права власності
на автомобіль, пославшись на те, що купив у відповідача зазначений
автомобіль за 250 доларів США. Оскільки в Н. не було грошей для
нотаріального оформлення договору купівлі-продажу, то цю угоду
оформили дорученням. З урахуванням наведеного просив визнати за
ним право власності на автомобіль ВАЗ-2121.
Новозаводський районний суд м. Чернігова рішенням від
13 липня 2001 р., яке залишив без зміни апеляційний суд
Чернігівської області ухвалою від 4 березня 2002 р., у задоволенні
позову Н. відмовив, а зустрічний позов Л. задовольнив, визнавши за
ним право власності на зазначений автомобіль.
У касаційній скарзі Н. просив всі судові рішення скасувати,
пославшись на порушення судами обох інстанцій норм матеріального
права.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Постановляючи рішення про задоволення зустрічних вимог Л.,
районний суд виходив з того, що між сторонами був укладений
договір купівлі-продажу автомобіля, а оскільки Н. відмовився
належним чином його оформити, то, застосувавши положення ч. 2 ст.
47 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, визнав угоду дійсною. Проте з таким висновком
погодитись не можна.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 47 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо одна зі
сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує
нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від
нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка
виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне
нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Таким чином, застосування ч. 2 ст. 47 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
можливе
лише в разі обов'язкового нотаріального оформлення угоди.
Для угоди купівлі-продажу автомобіля нотаріальна форма
оформлення не вимагається. Проте суд першої інстанції, а також
апеляційний суд, залишаючи рішення районного суду без зміни, цього
не врахували.
Крім того, задовольняючи позов Л. про визнання за ним права
власності на автомобіль, районний суд вважав доведеним факт
укладення договору купівлі-продажу автомобіля на підставі показань
свідка 3. Однак при цьому суд не врахував роз'яснень, даних у п. 3
постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р.
N 3 ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
(з наступними змінами) "Про судову практику в
справах про визнання угод недійсними", про те, що недодержання
передбаченої законом простої письмової форми угоди не тягне
визнання її із цих підстав недійсною, а тільки виключає можливість
доказування сторонами наявності угоди показаннями свідків.
На порушення вимог ст. 40 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
суд належним чином
не перевірив пояснень Н. про те, що він не продавав Л. автомобіль
за 250 доларів США.
Оскільки допущені порушення норм матеріального права призвели
до неправильного вирішення справи, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, касаційну скаргу Н. задовольнила: рішення
Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 липня 2001 р.
та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 4 березня
2002 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду
першої інстанції.