СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
11.11.2004
(Витяг)
У листопаді 2000 р. К. звернулася до суду з позовом до Б. про
повернення подвійної суми завдатку, пославшись на те, що 27 жовтня
цього ж року було укладено угоду про завдаток, згідно з якою вона
передала Б. 5 тис. 700 грн. у рахунок виконання передбачуваного
договору купівлі-продажу квартири, й оскільки відповідачка
відмовилась укладати договір, просила стягнути подвійну суму
завдатку. У січні 2001 р. позивачка змінила позовні вимоги й
просила визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири,
мотивуючи це тим, що вона названу угоду частково виконала. Суд
своєю ухвалою залучив до участі у справі як співвідповідача
співвласника квартири О.
Ворошиловський районний суд м. Донецька рішенням від 8 жовтня
2001 р., яке залишив без зміни Донецький обласний суд ухвалою від
21 червня цього ж року, позов задовольнив: визнав дійсним договір
купівлі-продажу, визнав за позивачкою право власності на спірну
квартиру та постановив стягнути з відповідачки на користь
позивачки 37 тис. 50 грн.
Представник відповідачки - С. подав касаційну скаргу на
зазначені судові рішення, в прийнятті якої Ворошиловський районний
суд, з яким погодився апеляційний суд Донецької області ухвалою
від 16 липня цього ж року, ухвалою від 3 квітня 2003 р. відмовив.
У касаційній скарзі Б. просила скасувати зазначені ухвали
через неправильне застосування судами норм матеріального та
процесуального права.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відмовляючи у прийнятті касаційної скарги, поданої С.,
представником відповідачки, місцевий суд виходив з того, що С. не
був стороною у справі та не брав у ній участі, а тому не належить
до категорії осіб, яким таке право надано ч. 1 ст. 320 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
. Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
одним
із принципів судочинства є забезпечення апеляційного і касаційного
оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 320 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
право касаційного
оскарження рішень та ухвал мають сторони й інші особи, які беруть
участь у справі, а також прокурор і особи, які не брали участі у
справі, якщо суд вирішив питання щодо їх прав та обов'язків.
За змістом статей 110, 113 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
громадяни можуть
вести свої справи в суді особисто або через своїх представників,
повноваження яких підтверджуються довіреністю, оформленою
відповідно до вимог статей 114, 115 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів справи, касаційну скаргу від імені
Б. подав С., повноваження якого на оскарження рішення суду згідно
зі ст. 115 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
спеціально обумовлені у виданій йому
довіреності, оформленій відповідно до вимог ст. 114 зазначеного
Кодексу.
Зі змісту гл. 12 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
не вбачається заборони
стороні надавати повноваження представнику на ведення справи в
суді на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на
стадії оскарження рішень суду.
Таким чином, скориставшись згідно із законом наданими їй
правами, Б. надала повноваження оскаржити рішення суду належному
представнику - С.
На вказане порушення закону не звернув уваги й суд
апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 334, 342 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду
України касаційну скаргу Б. задовольнила: ухвалу Ворошиловського
районного суду від 3 квітня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду
Донецької області від 16 липня 2003 р. скасувала і направила
справу на новий розгляд у суд першої інстанції для вирішення
питання про прийняття касаційної скарги.