СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
11.11.2004
(Витяг)
У лютому 2002 р. О., звернувшись до суду з позовом до Г.
про розірвання договору, визнання угоди та акта приймання-передачі
недійсними, а також відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
у позовній заяві зазначав, що 17 квітня 1995 р. між належним йому
малим приватним підприємством "Фірма-Інтеро" (далі - МПП "Фірма
"Інтеро") і належним Г. малим приватним підприємством "Фірма
"Анед" (далі - МПП "Фірма "Анед") був укладений договір
купівлі-продажу будинку N 6 та будинку магазину N 1 у м. Феодосії
загальною вартістю 3 млрд. 27 млн. 200 тис. крб. За умовами
договору відповідачка повинна була сплатити 400 млн. крб. одразу,
а решту (2 млрд. 627 млн. 200 тис. крб.) виплатити до 30 грудня
1995 р. У подальшому строк виплати вказаної суми продовжувався до
20 липня 1996 р., а потім - до 30 грудня 2000 р. Пославшись на те,
що відповідачка не виплатила обумовленої у договорі суми, позивач
просив розірвати договір купівлі-продажу з підстав, передбачених у
ст. 232 ЦК* ( 1540-06 ) (1540-06)
. Оскільки за договором купівлі-продажу від
8 лютого 2001 р. між МПП "Фірма "Анед" та Г. остання придбала у
свою власність будинок N 6, а 26 березня 2001 р. за актом
приймання-передачі - будинок магазину N 1, позивач просив визнати
договір купівлі-продажу й акт приймання-передачі недійсними з
підстав, передбачених у статтях 48, 62 ЦК. Крім того, просив
відшкодувати йому матеріальну та моральну шкоду в розмірі
50 тис. грн.
---------------
* Тут і далі мається на увазі ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р.,
який втратив чинність з 1 січня 2004 р., але був чинним на час
виникнення спірних правовідносин.
У процесі розгляду справи суд притягнув до участі у ній як
співпозивача та співвідповідача відповідно МПП "Фірма "Інтеро" і
МПП "Фірма "Анед", а як третю особу - акціонерний комерційний банк
"Український банк торговельного співробітництва".
Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим рішенням
від 25 листопада 2002 р. позов О. задовольнив частково: постановив
розірвати договір купівлі-продажу від 17 квітня 1995 р. та визнати
недійсними договір купівлі-продажу будинку N 6 від 8 лютого
2001 р. й акт приймання-передачі магазину N 1 від 26 березня
2001 р. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Апеляційний суд Автономної Республіки Крим рішенням від
31 березня 2003 р. рішення міського суду в частині задоволення
вимог О. скасував та постановив нове рішення - про відмову в
задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.
У касаційній скарзі О. просив скасувати рішення апеляційного
суду, пославшись на порушення цим судом норм матеріального права,
а рішення суду першої інстанції - залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі
доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України встановила, що касаційна скарга
частково підлягає задоволенню з таких підстав.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в
частині задоволення вимог О. і відмовляючи останньому в
задоволенні позову, виходив з того, що О. звернувся до суду з
пропуском установленого ст. 71 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
трирічного строку
позовної давності. Проте такого висновку апеляційний суд дійшов з
порушенням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень ст. 76 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
перебіг строку
позовної давності починається з дня виникнення права на позов.
Зазначене право виникає з дня, коли особа дізналась або повинна
була дізнатися про порушення свого права.
Згідно зі ст. 80 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
закінчення строку позовної
давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Однак, якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає причину
пропуску строку позовної давності поважною, порушене право
підлягає захисту.
Апеляційний суд, постановляючи рішення про відмову О. в
задоволенні позову, виходив з того, що початок перебігу строку
позовної давності необхідно рахувати з дня укладення договору,
тобто з 17 квітня 1995 р., і цей строк ним пропущений.
Проте суд не врахував, що відповідно до вимог ст. 80 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
порушене право підлягає захисту в разі поважності
причини пропуску строку позовної давності, і не дав належної
оцінки поясненням позивача й матеріалам справи про те, що строк
для остаточної оплати вартості проданого майна неодноразово
продовжувався й останній раз закінчився 30 грудня 2000 р.
Крім того, апеляційний суд відмовив О. в задоволенні позову
за пропуском строку позовної давності ще й у частині його вимог
про визнання недійсними договору купівлі-продажу будинку N 6 від
8 лютого 2001 р. та акта прийняття-передачі магазину N 1 від
26 березня 2001 р., хоча позов був заявлений у лютому 2002 р.,
тобто в межах строку позовної давності.
Згідно зі ст. 232 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
якщо покупець на порушення
договору відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї
встановлену ціну, продавець вправі вимагати прийняття речі
покупцем і оплати її ціни, а також відшкодування збитків, завданих
затримкою виконання, або, зі своєї сторони, відмовитись від
договору і вимагати відшкодування збитків.
Зазначена норма надає право продавцю на розірвання договору,
в тому числі у зв'язку з несплатою обумовленої у договорі суми.
Апеляційний суд, застосувавши положення ч. 1 ст. 80 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
, не врахував положення ст. 232 цього Кодексу в сенсі
ч. 2 ст. 80 ЦК щодо захисту порушеного права. За таких обставин
рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.
Однак не можна погодитись і з рішенням міського суду через
те, що він, задовольняючи вимоги О. в частині розірвання договору
та визнання недійсними угод, не зазначив наслідків цього, а також
належним чином не з'ясував причин звернення з позовом про
розірвання договору лише в лютому 2002 р.
Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та
процесуального права призвели до неправильного вирішення справи,
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,
керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
, касаційну скаргу О.
задовольнила частково: рішення Феодосійського міського суду від
25 листопада 2002 р. та апеляційного суду Автономної Республіки
Крим від 31 березня 2003 р. скасувала і направила справу на новий
розгляд до суду першої інстанції.