815/2604/16 Про визнання протиправними дії прокуратури області щодо ненарахування та невиплати особі заробітної плати за відповідний період відповідно до Закону України "Про прокуратуру", стягнення з прокуратури області невиплаченої заробітної плати - 24.10.2018 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року (головуючий суддя - Харченко Ю.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року (головуючий суддя - Бітов А.І., судді - Милосердний М.М., Ступакова І.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до прокуратури Одеської області, в якому просив:

- визнати протиправними дії прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 15 липня 2015 року по 29 лютого 2016 року відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру";

- стягнути з прокуратури Одеської області невиплачену заробітну плату відповідно до положень, визначених частиною 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", у розмірі 202 953,59 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (1697-18) (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ), відповідно до статті 81 якого заробітна плата прокурора регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Натомість заробітна плата нараховувалася і виплачувалася позивачу виходячи з посадового окладу, який передбачений постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31 травня 2012 року № 505 (505-2012-п) (далі - Постанова № 505).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що розмір заробітної плати працівників прокуратури регулюється виключно Законом № 1697-VII (1697-18) і не може визначатися іншим нормативно-правовим актом. При цьому, відсутність механізму реалізації права працівників прокуратури на заробітну плату у вказаному розмірі, у зв'язку з невнесенням відповідних змін до Постанови № 505, не є підставою для зменшення їх посадових окладів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач з 2011 року працював в органах прокуратури.

За період з липня 2015 року по лютий 2016 року прокуратурою Одеської області нараховано ОСОБА_1 заробітну плату у загальному розмірі 77834,15 грн., з яких 6139,38 грн. - за липень 2015 року, 6673,84 грн. - за серпень 2015 року, 18753,49 грн. - за вересень 2015 року, 1596,14 грн. - за жовтень 2015 року, 5106,74 грн. - за листопад 2015 року, 6137,85грн. - за грудень 2015 року, 10668,68 грн. - за січень 2016 року, 22758,03 грн. - лютий 2016 року.

Наказом прокуратури Одеської області від 24 лютого 2016 року № 405к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області, та органів прокуратури з 29 лютого 2016 року за власним бажанням відповідно до пункту 7 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачу за період з липня 2015 року по лютий 2016 року прокуратурою Одеської області заробітна плата нараховувалась виходячи з посадового окладу, передбаченого Постановою № 505.

На думку позивача, заробітна плата, за вищевказаний період, повинна нараховуватись прокуратурою Одеської області, виходячи з посадових окладів, передбачених статтею 81 Закону № 1697-VII.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що посадові особи прокуратури Одеської області при проведенні нарахування та виплати позивачу заробітної плати діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом № 1697-VII (1697-18) .

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

В силу частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

При цьому, статтею 13 вказаного Закону обумовлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев'ятої статті 81 Закону № 1697-VII, в якій передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

За нормами частин першої, другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно зі статтею 89 Закону № 1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Статтею 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (80-19) та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" (928-19) , норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Тобто, Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (80-19) та Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" (928-19) не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (505-2012-п) (із внесеними до неї змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 763 (763-2015-п) ) затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури. Зміни до вказаної постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (505-2012-п) .

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 810/1304/16, № провадження К/9901/7737/18.

За таких обставин і правового регулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року - без змін.