4/56 Про визнання права власності на квартиру - 11.02.2009 Прийняття

Приватне підприємство Адвокатської компанії "Армор" звернулось до господарського суду з позовом про зобовязання Закритого акціонерного товариства "Оксамит" виконати умови пункту 3.2 Угоди про погашення боргу за договорами про надання юридичних послуг від 30.03.1998р. та договору про надання юридично-консультаційних та адвокатських послуг від 30.12.2004р. шляхом передачі майнових прав на квартиру № 2 по вул. Грушевського, 17/1 в м. Бровари Київської області, а саме передати оригінали інвестиційного договору № 11/09-98 від 18.12.2003р. про будівництво житлового будинку № 17/1 за адресою м. Бровари, вул. Грушевського, акта передачі права на отримання квартири від 04.08.2004р., довідки № 01/792 про 100% інвестування квартири станом на 15.12.2004р., акта передачі квартир у житловому 144-квартирному будинку за адресою м. Бровари, вул. Грушевського, 17/1 від 15.01.2005р.; про визнання за позивачем права власності на квартиру № 2 по вул. Грушевського, 17/1 в м. Бровари Київської області.

Позивач посилався на статті 328, 329, 331, 334, 539 Цивільного кодексу України, статті 134, 135, 144, 173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України та на виникнення у нього майнових прав та права власності на спірну квартиру на підставі цивільно-правової угоди, що породжує обов'язкові для сторін наслідки; водночас зазначив, що право власності на дану квартиру та майнові права на неї не встановлено за жодними юридичними особами, жодного обтяження майнових прав відповідача щодо спірного майна не існує, крім вимог позивача.

Відповідач не виклав письмово свою позицію по суті даного спору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2008 року (суддя Борисенко І.І.) позов задоволено; зобов'язано Закрите акціонерне товариство "Оксамит" виконати умови пункту 3.2 Угоди про погашення боргу за договорами про надання юридичних послуг від 30.03.1998р. та договору про надання юридично-консультаційних та адвокатських послуг від 30.12.2004р. шляхом передачі майнових прав на квартиру № 2 по вул. Грушевського, 17/1 в м. Бровари Київської області, а саме передати оригінали інвестиційного договору № 11/09-98 від 18.12.2003р. про будівництво житлового будинку № 17/1 за адресою м. Бровари, вул. Грушевського, акта передачі права на отримання квартири від 04.08.2004р., довідки № 01/792 про 100% інвестування квартири станом на 15.12.2004р., акта передачі квартир у житловому 144-квартирному будинку за адресою м. Бровари, вул. Грушевського, 17/1 від 15.01.2005р.; визнано право власності на квартиру № 2 у будинку № 17/1 по вул. Грушевського в м. Бровари, Київської області за Приватним підприємством Адвокатською компанією "Армор"; стягнуто з відповідача на користь позивача 2336грн. судових витрат.

Судове рішення вмотивовано тим, що укладена сторонами угода про погашення боргу є чинною, а передбачені нею зобов’язання підлягають виконанню в силу вимог статті 526 Цивільного кодексу України; позивач набув майнові права та право власності на квартиру № 2 в будинку № 17/1 по вул. Грушевського в м. Бровари, Київської області на підставі пункту 3.1 угоди про погашення боргу від 06.10.2005р., тобто, на підставах, що не заборонені законом відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України.

Апеляційний перегляд даної справи не здійснювався.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулась Служба Безпеки України, як особа, яка вважає, що прийняте рішення стосується її права щодо спірного нерухомого майна, натомість її не було залучено до участі у справі; скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва та направити справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

При цьому скаржник покликається на позбавлення його внаслідок прийняття оскарженого рішення права на захист своїх законних інтересів на майно, визнане за позивачем на праві власності, та реалізації можливості стягнення зазначеної квартири на свою користь в порядку виконавчого провадження.

Крім того, скаржник зазначив, що рішення у даній справі прийнято з порушенням частини 2 статті 16 Господарського процесуального кодексу України про виключну підсудність справ у спорах про право власності на майно, що є безумовною підставою для його скасування.

Генеральна прокуратура України підтримала подану касаційну скаргу, зазначивши у своїх поясненнях, що судом не досліджувалися обставини щодо наявності інших осіб, які мають права на спірне майно, а також відповідність угоди про погашення заборгованості нормам чинного законодавства, в тому числі вимогам статті 228 Цивільного кодексу України.

Також, Генеральна прокуратура України подала касаційне подання, в якому просить рішення місцевого господарського суду скасувати та передати справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області. Крім доводів, викладених у поясненнях до касаційної скарги, Генеральна прокуратура України зазначила про невідповідність судового рішення статті 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішення про визнання права власності на спірне майно прийнято без дослідження відповідних правовстановлюючих документів.

Обґрунтовуючи звернення з касаційним поданням, Генеральна прокуратура України послалась на наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави шляхом внесення відповідного подання відповідно до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру"; порушення інтересів держави вбачається у порушенні незаконним рішенням суду державної політики у сфері захисту права власності, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу та на касаційне подання, в якому просить залишити оскаржуване рішення без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, вважає, що доводи касаційної скарги є безпідставними та суперечать дійсним обставинам справи, оскільки скаржник не має законних прав на спірний об’єкт, йому було відомо про розгляд судових справ щодо квартир, однак він не скористався належними йому процесуальними правами. Також позивач вказав на порушення вимог Господарського процесуального кодексу України (1798-12) при оформленні матеріалів касаційної скарги, підписання її неуповноваженою особою. Позивач відхилив доводи про порушення статті 16 Господарського процесуального кодексу України, пославшись на визначення підсудності спору в залежності від підсудності іншої, основної позовної вимоги.

Відповідач не направив відзив на касаційну скаргу та касаційне подання, усно в судовому засіданні підтримав їх доводи, за винятком наявності будь-якого його незаконного умислу при вчиненні угоди.

Позивач у судовому засіданні 27.01.2009р. заявив клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, виклик у судове засідання фізичних осіб для надання пояснень та відкладення у зв'язку з цим розгляду справи; клопотання відхилено з огляду на відсутність відповідних правових підстав за нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

У судовому засіданні було оголошено перерву до 11.02.2009р. до 13год. 00хв. для виготовлення та оголошення повного тексту постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів приймає до уваги таке.

Частиною першою статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. Аналогічні положення містять частина перша статті 35 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, та частина третя статті 36-1 цього Закону, відповідно до якої формою представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді є внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Касаційне подання Генеральної прокуратури подано відповідно до вказаних вище положень законодавства та містить визначення, в чому саме полягає порушення інтересів держави, тобто, є підставою для перегляду судового рішення в касаційному порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є зобов’язання до виконання умов договору (передачу документів, необхідних для реєстрації права власності) та визнання права власності на квартиру, тобто, нерухоме майно, що знаходиться за адресою м. Бровари, вул. Грушевського, 17/1.

При цьому позивач звернувся з позовом про визнання права власності, посилаючись на статті 328, 329, 331, 334, 539 Цивільного кодексу України, статті 134, 135, 144, 173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, та на наслідки вчиненого цивільно-правового договору.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 06.10.2005р. сторонами було укладено угоду "Про погашення боргу за договорами про надання юридичних послуг від 30.03.1998р. та про надання юридично-консультаційних та адвокатських послуг від 30.12.2004р."

Відповідно до пункту 3.1 угоди про погашення боргу відповідач передає, а позивач приймає квартиру № 2 та майнові права на неї в м. Бровари, Київської області по вул. Грушевського, 17/1, що належить відповідачу на підставі Інвестиційного договору № 11/09-98 від 18.12.2003р. та підтверджується актом від 15.01.2005р. передачі прав на квартиру № 2 в м. Бровари, Київської області по вул. Грушевського, 17/1 та довідкою Відкритого акціонерного товариства "Броварський завод будівельних конструкцій" від 15.12.2004р.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що угода про погашення боргу є чинною, повинна виконуватися, та є передбаченою законом підставою для виникнення у позивача майнових прав та права власності на квартиру.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Момент набуття права власності визначається статтями 331 та 334 Цивільного кодексу України (в залежності від підстав набуття права власності). При цьому слід мати на увазі, що набуття права власності за договором можливе тоді, коли відповідне право власності існувало у контрагента за договором, оскільки не можна передати в результаті правочину право, що відсутнє.

Визнання права, як спосіб судового захисту, передбачено за підстав, визначених статтею 392 Цивільного кодексу України, за якою з позовом про визнання права власності може звертатися власник майна, чиї права не визнаються, порушуються чи оспорюються.

Тобто, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав. З цим кореспондується стаття 11 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків; при цьому судові рішення можуть бути підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства (наприклад, стаття 376 Цивільного кодексу України).

Визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою його виникнення. Судове рішення про визнання права власності не може підміняти собою правочин щодо переходу права власності.

Тому, для задоволення позову про визнання права власності на нерухоме майно суду належить на підставі належних та допустимих в розумінні статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України доказів встановити, чи набув позивач усі повноваження власника –володіти, користуватися, розпоряджатися річчю, та в чому полягає порушення (невизнання, оспорювання) його права власності відповідачем.

Натомість судове рішення не містить аналізу відповідності наведених позивачем правових підстав звернення з позовом про визнання права власності підставам, визначеним статтею 392 Цивільного кодексу України, та встановлених обставин справи, що є істотними для вирішення такого спору.

Судом не досліджувалися обставини щодо наявності інших осіб, які мають рівне з позивачем право на спірне майно, а також відповідність угоди про погашення заборгованості нормам чинного законодавства, в тому числі вимогам статті 228 Цивільного кодексу України

Відповідно до частини 2 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв постанову, яка стосується прав і обов’язків сторін, які не були залучені до участі у справі.

Також відповідно до частини 2 статті 16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах про право власності на майно розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна; прийняття рішення господарським судом з порушенням правил виключної підсудності є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржене рішення не може вважатись законним та обґрунтованим, оскільки прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.