ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
26.05.2004
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Ш. до
Хмельницького виробничого об'єднання "Н", товариства з обмеженою
відповідальністю (далі - ТОВ) "І.", М. про визнання недійсним
договору про пайову участь у будівництві жилого будинку, угоди про
внесення змін до цього договору, свідоцтва про право власності на
квартиру, визнання права власності на квартиру та зустрічним
позовом ТОВ "І." до Ш.
про визнання неукладеним договору про пайову участь у будівництві
жилого будинку,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2002 року Ш. звернулася до суду із зазначеними
вимогами, мотивуючи їх тим, що в грудні 1995 року між нею та
Хмельницьким виробничим об'єднанням "Н." (далі - ВО) було укладено
договір про пайову участь у будівництві жилого будинку, відповідно
до умов якого об'єднання зобов'язалося збудувати та передати
позивачці у власність жиле приміщення, а вона брала на себе
обов'язок здійснювати передбачені угодою грошові внески.
У липні 1997 року у всі права й обов'язки ВО перейшли до ТОВ "І.",
з яким 7 квітня 1999 року позивачка переуклала договір з
урахуванням раніше внесених коштів та з правом отримання нею
квартири N * у будинку N ** по вул. *** в м. Хмельницькому.
Посилаючись на те, що в липні 2001 року ТОВ "І." уклало
аналогічний договір із М., яка у вересні 2002 року отримала
свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, позивачка
просила суд задовольнити заявлені вимоги.
Відповідач звернувся до суду із зустрічними позовними
вимогами, посилаючись на те, що договір між позивачкою та ТОВ "І."
від 07.04.99 фактично є неукладеним, оскільки всупереч вимогам
ст. 153 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, не містить усіх необхідних умов.
Рішенням Хмельницького міського суду від 28.01.2003,
залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Хмельницької області
від 25.04.2003, позов Ш. задоволено. Постановлено визнати за Ш.
право власності на квартиру N * у будинку N ** по вул. *** в
м. Хмельницькому. Стягнуто із Ш. на користь ТОВ "І." доплату до
повної вартості квартири в розмірі 10705 грн. Визнано недійсними:
укладений 18 липня 2001 року між ТОВ "І." та М. договір про пайову
участь у будівництві спірної квартири, угоду від 04.06.2002 про
зміну та доповнення договору від 18.07.2001 та видане на ім'я М.
свідоцтво про право власності на квартиру N * у будинку N ** по
вул. *** у м. Хмельницькому. У задоволенні зустрічного позову ТОВ
"І." відмовлено.
ТОВ "І." і М. звернулися до Верховного Суду України з
касаційними скаргами, в яких просять скасувати ухвалені в справі
рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм
матеріального та процесуального права. ТОВ "І." просить справу
передати на новий розгляд, а М. вважає за можливе змінити рішення
й відмовити в задоволенні позову Ш.
Касаційна скарга ТОВ "І." підлягає задоволенню, а скарга М. -
частковому задоволенню з таких підстав:
Судом встановлено, що 28.12.95 між Ш. та ВО "Н." укладено
договір, відповідно до умов якого об'єднання зобов'язалося
збудувати та передати позивачці у власність жиле приміщення, а
вона брала на себе обов'язок до 05.01.96 внести початковий внесок
у національній валюті в розмірі, еквівалентному 6500 доларів США,
з подальшою сплатою коштів у сумі та в строки, визначені
об'єднанням.
22.01.96 Ш. внесла на рахунок відповідача 1209000000 крб.
У липні 1997 року всі передбачені договором права та
обов'язки ВО "Н." перейшли до ТОВ "І.", з яким 07.04.99 позивачка
з урахуванням раніше внесених нею коштів переуклала договір, в
якому передбачалось, що вона після виконання умов цього договору
отримає право на квартиру N * у будинку N ** по вул. *** у
м. Хмельницькому й зобов'язується перераховувати товариству
визначені ним кошти на будівництво.
У липні 2001 року ТОВ "І." уклало договір про пайову участь
із М., який у червні 2002 року був змінений і доповнений, а після
сплати М. 43350 грн. на підставі рішення Хмельницької міської ради
від 26.06.2002 їй у вересні 2002 року видано свідоцтво про право
власності на спірну квартиру.
Задовольняючи позов на підставі ст. ст. 161, 162 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
, та укладених між сторонами договорів від 28.12.95 й
07.04.99, суд першої інстанції, а суд апеляційної інстанції,
погоджуючись із таким рішенням місцевого суду, виходили з того, що
договір з Ш. до його розірвання перешкоджав відповідачу укладати
угоду щодо спірної квартири з іншою особою, і ця обставина є
підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.
Проте погодитися з такими висновками неможливо.
Відповідно до вимог ст. 202 ЦПК України ( 1502-06 ) (1502-06)
, пп. 6,
7, 8 ст. 203 ЦПК України рішення повинно бути законним і
обгрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і
відповідні їм правовідносини; наявність порушення прав і свобод,
за захистом яких спрямоване звернення до суду, чи невиконання
зобов'язань або інші підстави щодо задоволення вимог; назву,
статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт закону, за якими
вирішено справу.
На порушення зазначених вимог рішення судів не містять
висновку щодо характеру правовідносин, які виникли між сторонами,
та закону, що врегульовує їх права і обов'язки.
Так, задовольняючи позов Ш. та зазначаючи, що відповідно до
ст. ст. 161, 162 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, зобов'язання повинні
виконуватись належним чином і в установлений строк, а одностороння
відмова від виконання зобов'язання, як і одностороння зміна умов
договору, не допускається, суд не звернув увагу на ту обставину,
що укладеним 07.04.99 договором між Ш. та ТОВ "І."
(п. 3.1) сторони передбачили істотну умову договору - можливість
розірвання цього договору в односторонньому порядку з письмовим
повідомленням про це другої сторони в місячний термін до
розірвання договору, якщо одна зі сторін не виконує умови
договору.
Заперечуючи проти позову Ш., ТОВ "І." зазначало, що вона без
поважних причин не виконала умов договору щодо внесення грошових
коштів у розмірах і строки, визначені товариством (пп. 2.6, 2.9,
2.10 договору), залишила без реагування належно вручене їй
попередження від 21.05.2001 про розірвання договору в разі
несплати чергового платежу у визначені строки і пропозицію щодо
отримання нею внесених коштів у зв'язку з розірванням договору
(лист від 29.08.2001 N *), тому даний договір відповідно до п. 3.1
вважався розірваним з ініціативи товариства, а відтак у товариства
не було перешкод для укладення в наступному - 18.07.2001 та
04.06.2002 - договорів з М. на спірну квартиру, а після виконання
останньою умов договору - для видачі їй 26.09.2002 свідоцтва про
право власності на цю квартиру.
Незважаючи на те, що ці доводи товариства мають істотне
значення для правильного вирішення спору, суди залишили їх без
юридичної оцінки.
М., в свою чергу заперечуючи проти позову зазначала, що для
витребування законно придбаного майна в добросовісного набувача,
яким вона є, підстави відсутні.
Усупереч вимогам ст. ст. 40, 62 ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
, суд
цих заперечень також не перевірив і юридичної оцінки не дав,
незважаючи на те, що вони мають істотне значення для правильного
вирішення спору.
Визнаючи укладені товариством із М. договори та видане їй
свідоцтво про право власності недійсними, суд усупереч вимогам
ст. ст. 2021, 203 ЦПК України ( 1502-06 ) (1502-06)
, не зазначив норму
закону, на підставі якої прийняв таке рішення:
При цьому суд припустився юридичної помилки, оскільки
неналежне виконання зобов'язань не є відповідно до закону
підставою для визнання угоди недійсною, а ці підстави визначені в
главі 3 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, кожна з яких має певні юридичні
наслідки.
Це означає, що суд вирішив спір, не застосувавши закон, який
підлягав застосуванню, а відтак, визнаючи угоди недійсними,
вирішив питання щодо наслідків такого визнання.
Постановивши рішення про недійсність свідоцтва М. про право
власності на спірну квартиру, суд не звернув увагу, що воно видане
на підставі рішення виконкому Хмельницької міської ради від
26.06.2002 і останнього до участі справі не притягнув.
Зазначені порушення судом норм матеріального та
процесуального закону залишені без належного реагування судом
апеляційної інстанції.
Згідно з правилами ст. 336 ЦПК України ( 1503-06 ) (1503-06)
, вирішення
судом питання про права і обов'язки осіб, як не були притягнуті до
участі в справі, інші порушення норм процесуального закону, що
призвели до неправильного вирішення справи, є підставою для
скасування судових рішень із направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 334, 343 ЦПК України ( 1503-06 ) (1503-06)
, Судова
палата У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "І."
задовольнити, касаційну скаргу М. задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міського суду від 28.01.2002 та ухвалу
апеляційного суду Хмельницької області від 25.04.2003 скасувати, а
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.