СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
26.05.2004
(Витяг)
У жовтні 2001 р. приватний нотаріус Київського міського
нотаріального округу А. звернулася до суду зі скаргою, в якій
просила скасувати рішення заступника начальника державної
податкової інспекції у Московському районі м. Києва (далі - ДПІ)
від 12 жовтня 2001 р. у частині донарахування прибуткового податку
на суму 44 тис. 17 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі
8 тис. 803 грн. На обґрунтування своїх вимог зазначала, що
протягом серпня - жовтня 2001 р. ДПІ провела перевірку з питань
дотримання нею, Л., вимог податкового законодавства в частині
сплати прибуткового податку з громадян. За результатами перевірки
були складені акт "Про результати документальної перевірки
дотримання вимог податкового законодавства приватним нотаріусом
Л." від 3 жовтня 2001 р. N 178, а також додаток N 1 до акта, у
яких зазначалося, що вона відповідно до декларації про доходи,
отримані в III кварталі 2000 р., безпідставно включила до складу
валових витрат суму 110 тис. 40 грн., яку сплатила за юридичні
послуги дочірньому підприємству "Нова Каховка" (далі - ДП "Н.К.")
за договором про надання послуг від 12 серпня 2000 р. N 12-08-00
згідно з рахунком від 1 вересня 2000 р. N 1/09. На підставі цих
висновків їй було донараховано прибутковий податок у сумі
44 тис. 17 грн. і застосовано фінансові санкції - штраф у розмірі
5% за чотири квартали, що становить 8 тис. 803 грн.
Заявниця вважає, що такі дії податкових органів є
неправомірними, обґрунтовуючи це наступним. Договір про надання
послуг від 12 серпня 2001 р. було укладено між нею як замовником
та ДП "Н.К." як виконавцем. Предметом договору є надання
виконавцем юридичних послуг щодо її професійної діяльності. На
виконання умов договору виконавець надав їй юридичні консультації,
а саме: підготував меморандум з питань створення та діяльності в
Україні підприємства з іноземними інвестиціями, меморандум з
питань правового регулювання банківської діяльності і кредитних
відносин в Україні, проект договору купівлі-продажу нежитлового
приміщення. Зазначені послуги виконавця були оплачені нею
відповідно до виставлених рахунків (рахунок-фактура від 1 вересня
2000 р. N 1/09 та рахунок-фактура від 27 вересня 2000 р. N 27/09),
про що між нею та виконавцем були підписані акти
приймання-здавання виконаних робіт від 15 та 26 вересня 2001 р.
Оскільки укладення такого договору не суперечило вимогам
законодавства, а результати наданих за договором послуг
використані нею для подальшої професійної діяльності (посвідчення
установчих документів господарських товариств, договорів застави
та купівлі-продажу), заявниця вважає неправомірним висновок ДПІ
про безпідставність включення до валових витрат тієї суми, яку
вона сплатила ДП "Н.К.", й просить скасувати рішення заступника
начальника ДПІ від 12 вересня 2001 р. в частині зобов'язання
сплатити донарахований прибутковий податок у сумі 44 тис. 17 грн.
та 8 тис. 803 грн. штрафних санкцій.
Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 29 листопада
2001 р., яке залишив без зміни апеляційний суд м. Києва ухвалою
від 14 березня 2002 р., скаргу задовольнив.
У касаційній скарзі ДПІ порушило питання про скасування
зазначених рішень, пославшись на порушення судом норм
матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі
доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановляючи рішення, суди як першої, так і апеляційної
інстанцій виходили з того, що ст. 24 Закону від 2 вересня 1993 р.
N 3425-XII ( 3425-12 ) (3425-12)
"Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII)
передбачено, що приватний нотаріус вправі мати контору, укладати
цивільно-правові та трудові договори, відкривати розрахунковий та
інші рахунки в банках.
На підставі Закону N 3425-XII ( 3425-12 ) (3425-12)
між приватним
нотаріусом Л. та ДП "Н.К." 12 серпня 2000 р. було укладено договір
про надання юридичних послуг щодо професійної діяльності Л. Суму,
яку заявниця сплатила за юридичні послуги зазначеному підприємству
згідно з декларацією про доходи, отримані в III кварталі 2000 р.,
вона включила до складу валових витрат.
Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від
26 грудня 1992 р. N 13-92 ( 13-92 ) (13-92)
"Про прибутковий податок з
громадян" (далі - Декрет N 13-92) та п. 13 Інструкції про
прибутковий податок з громадян (затверджена наказом Головної
державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 р. N 12
( z0064-93 ) (z0064-93)
; далі - Інструкція*), оподатковуваним доходом
вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим
доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально
підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням
доходу.
---------------
* У редакції, яка була чинною на час виникнення спірних
правовідносин. Наказом Державної податкової адміністрації від
16 липня 2003 р. N 352 ( z0701-03 ) (z0701-03)
в Інструкцію внесено зміни;
зокрема, змінено й назву: Інструкція про оподаткування доходів
фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю (набула
чинності з 1 березня 2004 р.).
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням
доходів, належать витрати, які включаються до складу валових
витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із
Законом від 28 грудня 1994 р. N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
"Про
оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334/94-ВР).
Відповідно до ст. 5 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
Інструкції ( z0064-93 ) (z0064-93)
та Додатка N 7 до неї "Про склад валових
витрат виробництва (обігу), що виключаються з валового доходу
суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб"
(затверджений наказом ДПА України від 14 лютого 2001 р. N 53
( z0239-01 ) (z0239-01)
, зареєстрованим у Мін'юсті України 15 березня 2001 р.
за N 239/5430; далі - Додаток N 7 до Інструкції) валовими
витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника
податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які
придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх
подальшого використання у власній господарській діяльності. При
цьому положення ст. 5 Закону N 334/94-ВР застосовуються в частині
підтвердження первинними документами витрачених сум згідно з
операціями (які відповідають переліку, наведеному в цій статті),
безпосередньо за результатами або за участю яких у податковому
періоді (у звітному кварталі) отримано дохід.
Оскільки, за висновками судів, заявниця надала суду
відповідні докази про те, що юридичні послуги, надані їй
ДП "Н.К.", були використані в її діяльності для одержання доходу,
то віднесення нею до валових витрат сум, сплачених цьому
підприємству за договором від 12 серпня 2000 р., відповідає
вимогам чинного законодавства України. Тому рішення заступника
начальника ДПІ про стягнення з приватного нотаріуса Л.
донарахованого прибуткового податку в сумі 44 тис. 17 грн. є
неправомірним.
Проте таких висновків суди дійшли з порушенням норм
матеріального та процесуального права. Так, за змістом ст. 24
Закону N 3425-XII ( 3425-12 ) (3425-12)
, Декрету N 13-92 ( 13-92 ) (13-92)
, Закону
N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та Додатка N 7 до Інструкції
( z0239-01 ) (z0239-01)
до витрат, що включаються до складу валових витрат
виробництва (обігу), належать витрати, що пов'язані з
господарською діяльністю особи (фізичної чи юридичної), але не
стосуються її професійної діяльності. Тому договори про надання
юридичних послуг особі, яка за посадою виконує ці обов'язки, хоча
й можуть укладатися, проте зазначені витрати на виконання таких
договорів не включаються до валових витрат виробництва (обігу).
Суди згідно із зазначеними законами, а також статтями
40, 62 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
мали дати належну оцінку укладеним
договорам і правильно вирішити спір.
До того ж приватний нотаріус Л. на час проведення перевірки
не надала документів, які б підтверджували витратну частину
декларації про доходи за III квартал 2000 р. (меморандум з питань
створення та діяльності в Україні підприємства з іноземними
інвестиціями, меморандум з питань правового регулювання
банківської діяльності і кредитних відносин в Україні, проект
договору купівлі-продажу нежитлового приміщення), незважаючи на
те, що ДПІ на підставі п. 2 ст. 11 Закону від 4 грудня 1990 р.
N 509-XII ( 509-12 ) (509-12)
"Про державну податкову службу в Україні" та
п. 1 ст. 19 Декрету N 13-92 ( 13-92 ) (13-92)
направила Л. листи з вимогою
про надання документів, які б підтверджували достовірність
указаних у декларації даних від 2 жовтня 2001 р. за
N 1600/Л/17-0213 та від 1 листопада 2001 р. за N 1793/Л/17-0213.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,
керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
, касаційну скаргу ДПІ
задовольнила: рішення Голосіївського районного суду м. Києва від
29 листопада 2001 р. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від
14 березня 2002 р. скасувала і направила справу на новий розгляд
до суду першої інстанції.