СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
13.05.2004
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом К-нка В.І. до
фірми "Л.", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань в м. Дніпропетровську про стягнення матеріальної та
моральної шкоди, В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2002 року К-нко В.І. звернувся до суду із зазначеним
позовом, посилаючись на те, що фірма "Л." (далі - Фірма)
безпідставно відмовила у відшкодуванні матеріальної та моральної
шкоди, заподіяної йому внаслідок нещасного випадку, який мав місце
28.12.2001, при виконанні ним трудових обов'язків у відповідача.
Просив стягнути з Фірми 537 грн. 60 коп. втраченого заробітку та
20000 грн. моральної шкоди.
Ухвалою суду від 02.09.2002 до участі в справі на стороні
відповідача притягнуто відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань в м. Дніпропетровську (далі - Фонд).
Рішенням Самарського районного суду від 05.12.2002 позов
задоволено частково. Постановлено стягнути з Фірми на користь
К-нка В.І. 825 грн. моральної шкоди. У задоволенні решти вимог
відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від
06.02.2003 рішення суду частково змінено. Обов'язок із
відшкодування моральної шкоди покладено на Фонд. У решті - рішення
залишено без змін.
У касаційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань в м. Дніпропетровську, посилаючись на
неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та
процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та
залишити в силі судове рішення, що було помилково скасоване судом
апеляційної інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 28.12.2001 К-нко В.І., який перебував
у трудових стосунках з Фірмою й виконував обов'язки слюсаря,
зазнав ушкодження здоров'я, у зв'язку з чим втратив 60%
професійної працездатності; каліцтвом йому заподіяна й моральна
шкода. Також встановлено, що відповідачами - Фірмою до липня
2001 року, а в подальшому Фондом - К-нку В.І. в повному обсязі
відшкодовано втрачений заробіток та правильно нараховуються
страхові виплати. Моральна шкода не відшкодовувалася.
Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування втраченого
заробітку, суди правильно виходили з того, що здійснені й поточні
виплати матеріального відшкодування відповідають чинному
законодавству та підстав для їх перерахунку немає.
Правильним та таким, що відповідає вимогам ст. 12 Закону "Про
охорону праці" ( 2694-12 ) (2694-12)
, ст. 173-1 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
, є висновок
судових інстанцій про право позивача на відшкодування моральної
шкоди, оскільки небезпечні умови праці призвели до моральної
втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків,
вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя,
а розмір такого відшкодування визначено на підставі конкретних
обставин справи, що передбачено п. 11 Правил відшкодування
власником підприємства, установи і організації або уповноваженим
ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я,
пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (затверджених
постановою КМУ від 23.06.93 N 472 ( 472-93-п ) (472-93-п)
(з наступними
змінами) і які були чинними на час заподіяння шкоди).
Відповідно до зазначених правових норм обов'язок по
відшкодуванню моральної шкоди покладався на власника підприємства,
установи, організації або уповноважений ним орган, у трудових
відносинах з яким перебував потерпілий і з вини якого заподіяно
шкоду.
З набуттям чинності з 1 квітня 2001 року Закону "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
за наявності факту
заподіяння моральної шкоди, страхова виплата за моральну шкоду
відповідно до ст. 21, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 34 Закону виплачується
Фондом соціального страхування від нещасних випадків, в тому числі
й у разі стійкої, часткової чи повної втрати професійної
працездатності.
Зазначений висновок відповідає і Рішенню Конституційного Суду
від 27.01.2004 N 1-рп/2004 ( v001p710-04 ) (v001p710-04)
(справа про
відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування).
Разом з тим відповідно до абз. 3 п. 3 розділу XI "Прикінцеві
положення" Закону ( 1105-14 ) (1105-14)
на Фонд покладено виплату
заборгованості потерпілим на виробництві, яким до набрання
чинності цим Законом підприємствами, установами чи організаціями
не відшкодована матеріальна і моральна (немайнова) шкода,
заподіяна ушкодженням здоров'я лише за умови їх ліквідації без
правонаступника, в іншому випадку така заборгованість виплачується
самими підприємствами, установами та організаціями.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції обгрунтовано поклав
обов'язок по відшкодуванню К-нку В.І. моральної шкоди, заподіяної
до набрання чинності Законом ( 1105-14 ) (1105-14)
, на Фірму, яка не
ліквідовувалася.
Оскільки рішення суду першої інстанції відповідало вимогам
матеріального та процесуального права, підстав для його скасування
в частині стягнення моральної шкоди в апеляційного суду не було.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 334, 338 ЦПК України
( 1503-06 ) (1503-06)
, Судова палата У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України в м. Дніпропетровську
задовольнити.
Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від
06.02.2003 про зміну рішення суду першої інстанції в частині
відшкодування моральної шкоди скасувати, а рішення Самарського
районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2002 в цій частині
залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.