Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Д-ва А.А., З-ва Л.Ф., Х-вої Г.Ф., Х-ва С.С., І-ва Р.Н., С-ла Р.А. та М-вої К.С. до Кримської регіональної митниці

про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2002 року позивачі звернулись до суду з позовом до Кримської регіональної митниці про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що в жовтні 2001 року начальник Кримської регіональної митниці С-нов В.В. надіслав на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду лист, в якому була викладена неправдива інформація про протиправну діяльність підприємства "О.". Вважаючи, що відомості, викладені в листі, не відповідають дійсності і порочать їх честь та гідність, просили задовольнити позов.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 25.10.2002 позов частково задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22.01.2003 рішення суду першої інстанції скасовано й постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційних скаргах (позивачі) просять скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 202 ЦПК України (1502-06) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, а зміст рішення повинен відповідати вимогам ст. 203 ЦПК.

Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28.09.90 N 7 (v0007700-90) роз'яснив, що при задоволенні позову суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, які саме відомості визнано такими, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність позивача, вказати спосіб спростування й визначити строк, протягом якого воно має бути здійснене. У необхідних випадках суд може викласти текст спростування відомостей.

Відповідно до роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду в п. 9 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 N 4 (v0004700-95) , визначивши розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.

Усупереч цим положенням та роз'ясненням Пленуму Верховного Суду суд першої інстанції не вказав, які саме відомості визнано такими, що не відповідають дійсності, не навів мотивів щодо розміру відшкодування шкоди, не з'ясував характеру та обсягу заподіяних моральних і фізичних страждань.

Також вирішуючи питання про притягнення до участі в справі авторів листа, в якому викладені неправдиві відомості, суд в порушення ст. ст. 105, 232 ЦПК (1501-06, 1502-06) не постановив ухвалу, а зазначив про це в рішенні.

На наведені порушення не звернув увагу апеляційний суд.

Крім того, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовивши в позові, виходив з того, що рішення постановлено на неповно з'ясованих та недоведених обставинах, які мають значення для справи, оскільки позивачі не надали суду оригіналу листа з неправдивими відомостями.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися неможливо.

Відповідно до ст. 27 ЦПК (1501-06) доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів.

Відповідно до ст. 62 ЦПК (1501-06) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначених положень апеляційний суд не врахував і, вважаючи, що доказом може бути тільки оригінал листа, не дав належної оцінки копії цього листа, показанням свідків та іншим документам, якими позивачі доводили про наявність листа.

За таких обставин ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

Керуючись ст. 334 ЦПК України (1503-06) , Судова палата УХВАЛИЛА:

Касаційні скарги Д-ва А.А., З-ва Л.Ф., Х-вої Г.Ф., Х-ва С.С., І-ва Р.Н., С-ла Р.А. та М-вої К.С. задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 25.10.2002 та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22.01.2003 скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.