Д. звернувся до суду із позовом до Сватівської міської ради (далі - міська рада), Сватівської районної ради (далі - районна рада), третя особа - Ш., про захист честі, гідності та ділової репутації, а також компенсацію моральної шкоди, пославшись на те, що 17 жовтня 2001 р. в газеті "Новини Сватівщини" було опубліковано заяву міської ради, в якій зазначалося, що позивач - директор Лисичанського підприємства електромереж - неналежно ставиться до вирішення питань соціально-економічного життя м. Сватова. Зокрема, за його вказівкою було припинено подачу електроенергії на водозабір, і тому діти в школах залишилися без харчування, а лікарі не мали змоги помити руки перед операціями, хоча Сватівський міський водоканал здійснив 100%-ву оплату за електроенергію. Водночас іншим боржникам подача електроенергії не припинялася. Позивач вважає, що викладена в заяві інформація не відповідає дійсності і є такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Крім того, 10 вересня 2001 р. районна рада направила на ім'я голови Луганської обласної ради (далі - обласна рада) лист, в якому звинуватила позивача в неправомірних діях, пов'язаних із відключенням водозабору від електроенергії. Враховуючи викладене, Д. просив суд зобов'язати відповідачів спростувати викладені ними відомості та стягнути на його користь з міської ради 10 тис. грн., а з районної - 50 тис. грн. як компенсацію моральної шкоди.

Рубіжанський міський суд Луганської області рішенням від 12 вересня 2002 р. позов Д. задовольнив частково: зобов'язав міську раду спростувати відомості, які містяться в її заяві, що опублікована в газеті "Новини Сватівщини" від 17 жовтня 2001 р.; постановив стягнути на користь Д. як компенсацію моральної шкоди з міської ради 5 тис. грн., з районної ради - 3 тис. грн.

Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 3 лютого 2003 р. рішення міського суду змінив: постановив стягнути з районної ради на користь Д. 1 тис. грн. як компенсацію моральної шкоди; в іншій частині рішення суду залишив без зміни.

У касаційній скарзі районна рада просила скасувати ухвалені у справі рішення, пославшись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови від 28 вересня 1990 р. N 7 (v0007700-90) "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій", при розгляді цивільних справ, порушених у порядку, передбаченому в ст. 7 ЦК (435-15) , суди повинні з'ясовувати, чи було поширено відомості, про спростування яких пред'явлено позов, чи порочать вони честь, гідність і ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.

На підставі ч. 3 ст. 7 ЦК (435-15) громадяни або організації, щодо яких поширено відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їхнім інтересам, честі, гідності та діловій репутації, вправі поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування заподіяної цими діями майнової та моральної шкоди.

До відомостей, що порочать особу і можуть бути спростовані в передбаченому в ст. 7 ЦК (435-15) порядку, слід відносити інформацію про особу або певні факти, дані, які принижують честь, гідність та ділову репутацію особи перед громадськістю чи окремими громадянами з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття, принципів людської моралі і не відповідають дійсності чи неправдиво викладені.

Суд першої інстанції встановив, що 10 вересня 2001 р. районна рада направила на ім'я голови обласної ради лист, в якому звинуватила позивача в неправомірних діях, пов'язаних із відключенням від електроенергії водозабору, а також фермерського господарства "Каштан", які не мають заборгованості зі сплати за електроенергію.

17 жовтня 2001 р. в газеті "Новини Сватівщини" було опубліковано заяву міської ради, в якій зазначалося, що позивач неналежно ставиться до вирішення питань соціально-економічного життя м. Сватова, а саме: за його вказівкою було припинено подачу електроенергії на водозабір, у зв'язку з чим у школах та в лікарні мали місце зазначені вище наслідки, хоча Сватівський міський водоканал здійснив 100%-ву оплату за електроенергію. Водночас іншим боржникам подача електроенергії не припинялась.

Проте звернення з листом до органу місцевого самоврядування, який уповноважений розглядати зазначені питання, не може розцінюватись як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що фактично метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації певної особи.

Крім того, відомості, викладені в листі районної ради та заяві міської ради, є лише критичною оцінкою певних фактів чи недоліків, що мали місце в роботі конкретної особи, і не можуть бути підставою для задоволення вимог про компенсацію моральної шкоди.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції цих роз'яснень не врахував і на порушення вимог статей 15, 62, 202-1 ЦПК (1501-06, 1502-06) не навів обставин (фактів) на підтвердження свого висновку про покладення на відповідачів обов'язку відшкодувати моральну шкоду.

Наведені порушення закону залишив без уваги й суд апеляційної інстанції.

Оскільки міський суд допустив порушення в застосуванні норм матеріального та процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 333, 334, 343 ЦПК (1503-06) , касаційну скаргу районної ради задовольнила, рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 12 вересня 2002 р. й ухвалу апеляційного суду цієї області від 3 лютого 2003 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.