Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.07.2005 (суддя Коротун О.М.) в позові відмовлено у зв’язку з необгрунтованістю позовних вимог. Рішення мотивоване недоведеністю будівництва спірних нежилих приміщень позивачем за власні чи позичені кошти, недоведеністю порушення оспорюваним розпорядженням прав і охоронюваних законом інтересів позивача та правомірністю знаходження вказаних приміщень у комунальній власності територіальної громади Оболонського (колишнього Мінського) району м.Києва згідно рішення Київської міської ради від 27.12.2001 №208/1642.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2008 (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Вербицька О.В.) рішення скасовано, позов задоволено –на підставі ст. 392 ЦК України визнано за ЖБК "Мистецтвознавець" право власності на вбудовані нежилі приміщення магазину площею 283 кв.м. і підвалу площею 193 кв.м. в житловому будинку по вул.М.Малиновського,27/23 у м.Києві та визнано незаконними і скасовані розпорядження Мінської райдержадміністрації м.Києва від 19.08.98 №920 та від 25.09.2000 №777.

Постанова мотивована тими обставинами, що спірні приміщення будувалися для позивача та за кошти позивача, що підтверджується висновками судових експертиз від 06.09.2007 №10687/5774/5775 та від 02.10.2008 №14957, а тому приймаючи оспорювані розпорядження, Мінська райдержадміністрація м.Києва вийшла за межі наданих їй повноважень, передавши вказані приміщення на баланс Державного комунального управління житлового господарства та в тимчасове користування ТОВ "Юмпіс-2000" на умовах оренди до 30.12.2002р.

Оболонська районна у м.Києві державна адміністрація та Київська міська рада у поданих касаційних скаргах просять постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 143 Конституції України, ст.ст. 71, 80 ЦК УРСР, ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України, ст.ст. 41, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п.20 чинного на той час наказу Державного комітету по цивільному будівництву і архітектурі при Держбуді СРСР від 20.05.1965р. №81, п.п.24,35 чинних на той час Правил фінансування і кредитування кооперативного житлового будівництва, затверджених Будбанком СРСР 10.06.1977р., та ст. 33 ГПК України. Зокрема, скаржники вважають, що розпорядження Мінської райдержадміністрації м.Києва від 19.08.98 №920 прийняте та спрямоване на виконання рішення Київського міськвиконкому від 02.07.1976р. №696, яке на даний час є чинним. Насьогодні спірні приміщення знаходяться у господарському віданні КП "Житлосервіс "Приозерне" на підставі рішення Оболонської районної у м.Києві ради від 30.06.2005 №30/16. Окрім того, перехід спірного майна з державної до комунальної власності відбувся на підставі рішень Київського міськвиконкому від 17.05.1976р. №510, від 02.07.1976р. №696, від 13.01.1992р. №26, рішення Мінської районної ради м.Києва від 14.09.1999р. та рішення Київської міської ради від 27.12.2001 №208/1642. Спірні приміщення з часу введення будинку в експлуатацію за актом державної приймальної комісії від 25.06.1976р., який підписаний представниками позивача, "Київгоспторгу" Управління торгівлі Київського міськвиконкому, знаходилися у користуванні "Київгоспторгу", що підтверджується укладеними між житлово-експлуатаційними організаціями колишнього Мінського району та "Київгоспторгом" договорами оренди, доданими до справи. Враховуючи обізнаність позивача про право державної власності на спірне нерухоме майно з часу введення будинку в експлуатацію, відповідачем неодноразово заявлялося про застосування позовної давності (відзив на позовну заяву тощо), що не взято до уваги апеляційним судом. Задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції прийняв рішення про права і обов'язки особи (Оболонської районної у м.Києві ради), не залученої до участі в даній справі, чим порушив права зазначеного органу місцевого самоврядування.

Заступник прокурора м.Києва у внесеному касаційному поданні просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. Зокрема, прокуратура вважає, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права і обов'язки особи (Оболонської районної у м.Києві ради), не залученої до участі в даній справі, до компетенції якої належить розпорядження спірним майном, в силу чого порушено майнові права зазначеного органу місцевого самоврядування

Колегія суддів, перевіривши фактичні справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін та прокуратури, дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню, касаційні скарги - частковому задоволенню, а оскаржувана постанова та рішення від 20.07.2005 –скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.

Визнаючи за ЖБК "Мистецтвознавець" право власності на вбудовані нежилі приміщення магазину площею 283 кв.м. і підвалу площею 193 кв.м. в житловому будинку по вул.М.Малиновського,27/23 у м.Києві, апеляційний господарський суд виходив з того, що спірні приміщення будувалися для позивача та за кошти позивача, що підтверджується висновками судово-економічної експертизи від 06.09.2007 №10687/5774/5775 та судової будівельно-технічної експертизи від 02.10.2008 №14957. Відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження фінансування державою будівництва вказаних приміщень за рахунок 5% капітальних вкладень від житлового будівництва, як передбачалося чинним на той час законодавством, а є тільки посилання відповідача на рішення Київського міськвиконкому від 17.05.1976р. №510, яким вказано на необхідність здійснення контролю за ходом будівництва підприємств обслуговування. Враховуючи, що спірне майно не належить і ніколи не передавалося до комунальної або загальнодержавної власності, то приймаючи розпорядження від 19.08.98 №920 та від 25.09.2000 №777, Мінська райдержадміністрація м.Києва вийшла за межі наданих їй повноважень, передавши вказані приміщення на баланс Державного комунального управління житлового господарства та в тимчасове користування ТОВ "Юмпіс-2000" на умовах оренди до 30.12.2002р.

Проте, колегія не може погодитися з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.

Суд першої інстанції правомірно розглянув спір та прийняв рішення в межах позовних вимог про визнання права власності та про скасування розпорядження Мінської райдержадміністрації м.Києва від 19.08.98 №920, чітко викладених позивачем у заяві від 19.07.2005 про зміну позовних вимог (а.с.159 том 4). Адже, у цій заяві позивач зазначив про те, що вимоги до Київської міської ради та Оболонської районної у м.Києві ради будуть заявлені окремо. Апеляційна скарга ЖБК "Мистецтвознавець" також не містить вимог про скасування розпорядження Мінської райдержадміністрації м.Києва від 25.09.2000 №777 з відповідним посиланням на п.2 ст. 83 ГПК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, розглянувши та задовольнивши позовну вимогу про скасування розпорядження Мінської райдержадміністрації м.Києва від 25.09.2000 №777, безпідставно вийшов за межі перегляду справи в апеляційній інстанції, чим порушив імперативну норму ч.3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вказане процесуальне порушення є достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови в частині скасування розпорядження Мінської райдержадміністрації м.Києва від 25.09.2000 №777.

Водночас в основу оскаржуваної постанови покладено по суті лише висновки судово-економічної експертизи від 06.09.2007 №10687/5774/5775 та судової будівельно-технічної експертизи від 02.10.2008 №14957, згідно яких спірні приміщення будувалися для позивача та за кошти позивача.

Проте, відповідно до ч.5 ст. 42, ч.2 ст. 43 ГПК України ніякі докази, в тому числі висновок судового експерта не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили та оцінюються в сукупності з іншими доказами по справі.

Приймаючи до уваги вказані вище експертні висновки, суд не врахував та не відхилив чинне та не визнане недійсним у встановленому порядку рішення Київської міської ради від 27.12.2001 №208/1642, згідно п.п.3,6 (додаток 6 таблиця 5) якого до переліку об'єктів права комунальної власності Оболонського району м.Києва включено вбудоване нежиле приміщення загальною площею 431,4 кв.м. по вул.М.Малиновського 27/23.

Апеляційним судом не спростовано належним чином висновок суду першої інстанції про недоведеність будівництва спірних нежилих приміщень за кошти позивача в складі житлових приміщень (16 квартир) 9-типоверхового житлового будинку по вул.М.Малиновського 27/23, який ґрунтується на положеннях п.20 чинного на той час наказу Державного комітету по цивільному будівництву і архітектурі при Держбуді СРСР від 20.05.1965р. №81 та п.п.24,35 чинних на той час Правил фінансування і кредитування кооперативного житлового будівництва, затверджених Будбанком СРСР 10.06.1977р.

Зокрема, згідно п.20 Державного комітету по цивільному будівництву і архітектурі при Держбуді СРСР від 20.05.1965р. №81 якщо в кооперативному будинку розміщуються нежитлові приміщення для магазинів чи обєктів громадського харчування, то витрати, пов'язані з будівництвом таких приміщень, в будівельну вартість квартир не включаються, а будівельна вартість квартир в таких будинках складається з вартості спорудження жилої частини будинку і відповідної долі загальних витрат.

Тим більше, що у висновку судово-економічної експертизи від 06.09.2007 №10687/5774/5775 (відповідь по першому питанню) вказано про неможливість документального підтвердження передачі витрат по будівництву спірних приміщень на баланс ЖБК "Мистецтвознавець".

Водночас відповідно до п.п.24,35 чинних на той час Правил фінансування і кредитування кооперативного житлового будівництва, затверджених Будбанком СРСР 10.06.1977р., роботи, пов'язані з будівництвом вбудованих в кооперативний будинок приміщень для об'єктів торгівлі чи громадського харчування, оплачуються за рахунок капітальних вкладень, з віднесенням вартості цих робіт після закінчення будівництва на баланс підприємства, що здійснює експлуатацію приміщення. Установи Будбанку зобов'язані здійснювати контроль за тим, щоб при оплаті актів і рахунків за виконані роботи по кооперативному житловому будівництву в ці документи не включалися витрати по будівництву об'єктів торгівлі чи громадського харчування і не допускалася оплата витрат за рахунок коштів, що надходять від кооперативів.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій зовсім не з'ясовувалося питання дотримання ЖБК "Мистецтвознавець" строку позовної давності при пред'явленні позову. Зокрема, судами попередніх інстанцій при не надано відповідної правової оцінки як заяві відповідача за про застосування позовної давності, викладеній у відзиві на позовну заяву (а.с.153-158 том 4), окремій заяві Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 20.10.2008 (а.с.107 том 5), так і додатковим поясненням ЖБК "Мистецтвознавець" від 20.07.2005 (а.с.178 том 4), в яких заперечується пропуск позовної давності, що переконливо свідчить про порушення судом вимог ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України. Доводи відповідача щодо обізнаності позивача про існування права державної власності на спірне нерухоме майно з часу введення будинку в експлуатацію за актом державної приймальної комісії від 25.06.1976р., який підписаний представниками позивача, "Київгоспторгу" Управління торгівлі Київського міськвиконкому, та щодо обізнаності позивача зі знаходженням спірних приміщень у користуванні "Київгоспторгу" за укладеними між житлово-експлуатаційними організаціями колишнього Мінського району та "Київгоспторгом" договорами оренди (доданими до справи), судами також не відхилено.

Апеляційний суд на вказані порушення судом першої інстанції норм матеріального права уваги не звернув, що є підставою для скасування попередніх судових актів та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зважаючи на це, касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи з достовірністю встановити наявність чи відсутність пропуску строку позовної давності, підстав для його відновлення тощо, а також відповідно до ч.4 ст.22 цього Кодексу надати позивачу можливість остаточно уточнити предмет позову та розмір позовних вимог з врахуванням вищенаведеного.

Окрім того, в результаті розгляду даного господарського спору судами прийняті рішення та постанова, що стосуються прав та обов’язків юридичної особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме Оболонської районної у м.Києві ради. Це обумовлено тими обставинами, що предметом даного господарського спору є, зокрема, визнання права власності на вбудовані нежилі приміщення магазину площею 283 кв.м. і підвалу площею 193 кв.м. в житловому будинку по вул.М.Малиновського,27/23 у м.Києві, а згідно п.п.3,6 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 №208/1642 (додаток 6 таблиця 5) до переліку об'єктів права комунальної власності Оболонського району м.Києва включено вбудоване нежиле приміщення загальною площею 431,4 кв.м. по вул.М.Малиновського 27/23 у м.Києві. Окрім того, судами залишено поза увагою рішення Мінської районної ради м.Києва від 14.09.1999р. "Про зарахування до комунальної власності територіальної громади Мінського району нежитлових приміщень", яким вбудоване нежиле приміщення загальною площею 431,4 кв.м. балансовою вартістю 118136 грн. по вул.М.Малиновського 27/23 було зараховано до комунальної власності територіальної громади Мінського району та передано на баланс ДК УЖХ. З матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено визнання недійсним чи скасування вказаного рішення Мінської районної ради м.Києва, а Оболонська районна у м.Києві рада є правонаступником Мінської районної ради м.Києва. Окрім того, Оболонська районна у м.Києві рада своїм рішенням від 30.06.2005 №30/16 вже розпорядилася спірним нерухомим майном, передавши його КП "Житлосервіс "Приозерне" на праві господарського відання.

Оскаржуваною постановою у даній справі позов задоволено та визнано позивача власником спірних приміщень, що істотно впливає на права та охоронювані законом інтереси Оболонської районної у м.Києві ради, як нинішнього легітимного власника спірного нерухомого майна.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Вищезгадане чинне рішення Київської міської ради від 27.12.2001 №208/1642 переконливо свідчить про те, що Оболонська районна у м.Києві рада є особою в розумінні ст. 392 Цивільного кодексу України, яка оспорює та не визнає право власності на спірне нерухоме майно, а тому повинна також виступати відповідачем у даній справі.

Відповідно до вимог п.3 ст. 111-9 та п.3 ч.2 ст. 111-10 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі. Вищенаведені обставини свідчать про наявність підстав для застосування Вищим господарським судом України згаданих статей до спірних правовідносин, оскільки відсутність залучення Оболонської районної у м.Києві ради в якості іншого відповідача при прийнятті оскаржуваних рішення і постанови зачіпає та істотно обмежує її права, а, відтак, перешкоджає правильному об’єктивному та всебічному вирішенню даного спору з врахуванням прав та охоронюваних законом інтересів всіх учасників спірних майнових правовідносин. При цьому судова колегія враховує, що згідно з ч.2 ст. 111-10 ГПК України викладені вище обставини є в будь-якому випадку достатньою окремою підставою для скасування рішення та постанови і подальшого нового розгляду справи судом першої інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

1.Касаційне подання заступника прокурора м.Києва задовольнити.

Касаційні скарги Оболонської районної у м.Києві державної адміністрації та Київської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 20.07.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2008 у справі №38/81-44/232 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

2.Доручити господарському суду м.Києва вжити відповідних процесуальних заходів для залучення до участі в даній справі Оболонської районної у м.Києві ради в якості іншого відповідача.