СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
11.03.2004
(Витяг)
У березні 2002 р. Є. звернувся до суду із позовом до
товариства з обмеженою відповідальністю ім. Ведути Березівського
району Одеської області (далі - ТОВ) про усунення перешкод у
користуванні земельною ділянкою. На обгрунтування позову він
послався на те, що 24 лютого 2000 р. між ним та відповідачем було
укладено договір оренди належного йому земельного паю. 27 лютого
2002 р. він отримав державний акт на право приватної власності на
землю, а 28 лютого звернувся з письмовою заявою до відповідача про
розірвання договору оренди, оскільки вирішив організувати власне
господарство. Незважаючи на те, що він завчасно попередив
відповідача про розірвання зазначеного договору оренди, той
відмовив йому у поверненні земельної ділянки і продовжує
користуватися земельним паєм, таким чином порушуючи його права як
власника. У зв'язку з цим Є. просив суд зобов'язати відповідача
усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою та повернути
належний йому земельний пай.
Березівський районний суд Одеської області рішенням від
15 травня 2002 р. в задоволенні позову відмовив.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Одеської області рішенням від 13 серпня 2002 р.
рішення суду першої інстанції скасувала, задовольнивши позов.
Постановлено зобов'язати ТОВ усунути перешкоди в користуванні
земельною ділянкою площею 3,16 гектара у межах згідно з планом,
розташованою на території Ставківської сільської ради, та
повернути її власнику Є.
У касаційній скарзі ТОВ порушило питання про скасування
рішення суду апеляційної інстанції й залишення в силі рішення суду
першої інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням
апеляційним судом норм матеріального права, зокрема: статей 153,
161, 162, 220, 222 ЦК 1963 р. ( 1503-06 ) (1503-06)
, статей 22-24, 26, 28
Закону від 6 жовтня 1998 р. N 161-XIV ( 161-14 ) (161-14)
"Про оренду
землі", ст. 125 ЗК ( 2768-14 ) (2768-14)
.
Ознайомившись з матеріалами справи, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції
послався на те, що відповідач на підставі договору оренди
правомірно користується земельною ділянкою, котра належить
позивачеві.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення
про задоволення позовних вимог Є., суд апеляційної інстанції
обгрунтовано виходив із того, що право власності позивача на землю
порушено й підлягає захисту. Цей суд правильно встановив, що після
одержання державного акта на право приватної власності на землю й
виділення земельної ділянки в натурі згідно з п.2.3 Типового
договору оренди земельної частки (паю) (затверджений наказом
Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня
2000 р. N 5 ( z0101-00 ) (z0101-00)
зобов'язання сторін за укладеним
договором припиняються відповідно до чинного законодавства.
У письмових запереченнях на позов і поясненнях у судовому
засіданні відповідач визнав необхідність припинення договору
оренди та повернення земельної ділянки Є. після збору врожаю за
2002 р. Такі дії як позивача, так і відповідача свідчать про намір
припинити зобов'язання угодою сторін відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК
1963 р. ( 1540-06 ) (1540-06)
.
За таких обставин рішення апеляційного суду про зобов'язання
відповідача повернути земельну ділянку Є. та не чинити йому
перешкод у користуванні нею відповідає вимогам чинного
законодавства.
Оскільки доводами касаційної скарги не спростовано висновки
суду апеляційної інстанції, то підстав для скасування його рішення
у Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України не
було, а тому вона касаційну скаргу ТОВ відхилила, рішення колегії
суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду
Одеської області від 13 серпня 2002 р. залишила без зміни.
Вісник Верховного суду України, рік 2004, N 5, стор.13