СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
04.03.2004
(Витяг)
У травні 2001 р. П.В. звернувся до суду із позовом до Ф.В., а
також третіх осіб: Ф.Л.А., Ф.В.П., Ф.В.В. - про поділ квартири,
виділення йому 1/4 квартири в натурі та визнання за ним права
власності на виділену ідеальну частку квартири вартістю 10 тис.
235 грн., посилаючись на те, що відповідач Ф.В. вироком
Ужгородського міського суду від 26 січня 1999 р. був засуджений за
вчинення умисного злочину й з нього на користь позивача в рахунок
відшкодування заподіяної шкоди стягнуто 18 тис. 968 грн. На
виконання вироку Ужгородським міським відділом державної
виконавчої служби було відкрите виконавче провадження й накладено
арешт на трикімнатну квартиру в м. Ужгороді.
Оскільки відповідач Ф.В. не мав змоги й не бажав відшкодувати
заподіяні збитки, Ужгородський міський суд рішенням від 29 червня
1999 р. виключив з опису 3/4 квартири. При цьому 1/4 квартири, яка
належить відповідачеві, не була виділена в натурі, а тому
виконавча служба не змогла виконати рішення суду.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити
його вимоги: визнати за ним право власності на виділену йому 1/4
зазначеної квартири, встановити порядок користування місцями
загального користування й зобов'язати відповідача і третіх осіб не
чинити йому перешкод у користуванні належним йому приміщенням та
майном, входом до квартири і місцями загального користування.
Рішенням Ужгородського міського суду від 18 січня 2002 р.,
залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у
цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області від 17
квітня 2002 р., позов задоволено: постановлено провести поділ
зазначеної квартири і виділити П.В. у приватну власність 1/4
квартири, а саме: жилу кімнату, визначену на план-схемі під N 5
(площею 11,4 кв. метра); кухню, туалет, ванну й коридор залишено в
спільному користуванні сторін; зобов'язано відповідача і третіх
осіб не чинити позивачу перешкод у користуванні квартирою та
місцями загального користування; постановлено також стягнути з
Ф.В. на користь П.В. судові витрати в сумі 102 грн.
У касаційній скарзі Ф.В., Ф.Л.А., Ф.В.П. і Ф.В.В. просять
скасувати постановлені судові рішення й направити справу на новий
розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне
застосування судом норм матеріального права та порушення норм
процесуального права, зокрема положень статей 108, 115
( 1501-06 ) (1501-06)
, 136 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
, ст. 115 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
та
ст. 152 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,
перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що з метою
виконання вироку про стягнення з відповідача на користь позивача
18 тис. 968 грн. суд вправі визнати за стягувачем право власності
на частину квартири, яка належить боржнику, та встановити порядок
користування квартирою. Проте такий висновок не грунтується на
нормах чинного законодавства.
Згідно зі ст. 349 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
виконання рішень судів
здійснюється відповідно до Закону від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV
( 606-14 ) (606-14)
"Про виконавче провадження" (далі - Закон).
Звернення стягнення на квартиру врегульовано ст. 62 Закону
( 606-14 ) (606-14)
, якою встановлено спеціальний порядок її відчуження
шляхом арешту та продажу з прилюдних торгів державним виконавцем.
Оскільки на порушення названих вимог Закону ( 606-14 ) (606-14)
суд
першої інстанції, з висновком якого погодилася й апеляційна
інстанція, фактично замінив дії посадових осіб державної
виконавчої служби, то постановлені рішення підлягають скасуванню з
направленням справи на новий розгляд.
На підставі наведеного, керуючись статтями 334, 340 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду
України касаційну скаргу Ф.В., Ф.Л.А., Ф.В.П. і Ф.В.В.
задовольнила, рішення Ужгородського міського суду від 18 січня
2002 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних
справах Апеляційного суду Закарпатської області від 17 квітня
2002 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Вісник Верховного суду України, рік 2004, N 7, стор.17