СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
                            05.02.2004
 
 
                             (Витяг)
 
     У вересні  2001  р.  Т.  звернувся  з  позовом  до Державного
відкритого акціонерного товариства "Шахта ім.  Сташкова" Державної
холдингової  компанії "Павлоградвугілля" про стягнення компенсації
за несвоєчасно виплачену одноразову  допомогу.  У  позовній  заяві
позивач  послався  на  те,  що  під  час  перебування  в  трудових
відносинах із шахтою  йому  було  заподіяно  ушкодження  здоров'я.
Згідно з  висновками  медико-соціальної  експертної  комісії   від
24 квітня та 17 жовтня 1996 р., його визнано інвалідом II групи та
встановлено стійку втрату працездатності. Відповідно до наказу від
3  листопада  1999  р.  N  1260  йому  було  нараховано одноразову
допомогу в сумі 23 тис.  140  грн.  Однак  у  місячний  термін  ця
допомога  виплачена  не була.  Рішенням Першотравенського міського
суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2000 р.  постановлено
стягнути  з  відповідача на користь Т.  зазначену суму одноразової
допомоги.  Враховуючи наведене,  позивач  просив  суд  стягнути  з
відповідача   компенсацію   за  несвоєчасно  виплачену  одноразову
допомогу.
 
     Рішенням Першотравенського  міського  суду  від   18   грудня
2001 р.,   залишеним   без   зміни   ухвалою   Апеляційного   суду
Дніпропетровської  області  від  28  лютого  2002  р.,  у   позові
відмовлено.
 
     На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга  Т.,  в
якій  порушено питання про їх скасування у зв'язку з недодержанням
судом норм матеріального права.
 
     Перевіривши матеріали  справи,  Судова  палата  у   цивільних
справах  Верховного  Суду  України  вирішила,  що касаційна скарга
задоволенню не підлягає.
 
     Як установив суд,  рішенням Першотравенського  міського  суду
від  21  квітня  2000  р.  постановлено  стягнути з відповідача на
користь  позивача  23  тис.   140   грн.   одноразової   допомоги.
Посилаючись  на  несвоєчасну виплату цієї суми на стадії виконання
судового рішення,  позивач просив стягнути з  відповідача  грошову
компенсацію.
 
     Відмовляючи у задоволенні позову,  суд обгрунтовано виходив з
того,  що за  таких  обставин  заявлена  вимога  є  безпідставною,
оскільки чинним законодавством не передбачено можливості стягнення
з  боржника  грошової  компенсації  у   зв'язку   з   несвоєчасним
виконанням  державною  виконавчою  службою  судового  рішення  про
стягнення грошових сум.
 
     З огляду на наведене та керуючись ст.  334 ЦПК ( 1503-06  ) (1503-06)
        ,
Судова   палата   у  цивільних  справах  Верховного  Суду  України
касаційну  скаргу  Т.  відхилила,  а   рішення   Першотравенського
міського  суду  від 18 грудня 2001 р.  та ухвалу Апеляційного суду
Дніпропетровської області від  28  лютого  2002  р.  залишила  без
зміни.
 
Вісник Верховного суду України, рік 2004, N 7, стор.17