Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Рішенням господарського суду АР Крим від 09.10.2008 (суддя: О.Башилашвілі)позовні вимоги задоволено частково, Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим зобов'язано включити спірне майно в перелік об'єктів групи "А", що підлягають приватизації, за позивачем визнано право на приватизацію спірного майна шляхом викупу.

Судом встановлено, що 07.12.2004 між Фондом майна АР Крим та ТОВ "Інвестком" укладено договір оренди нерухомого державного майна терміном дії до 01.12.2009 та за згодою орендодавця проведено невіддільне поліпшення майна на суму 266083, 80 грн. Незважаючи на витрати орендаря на поліпшення майна Фондом державного майна АР Крим з врахуванням заперечень Міністерства охорони здоров'я України було відмовлено у включенні спірного майна у перелік об'єктів, що підлягають приватизації, в зв'язку з протитуберкульозним напрямом діяльності санаторію, на балансі якого знаходиться спірне майно.

Рішення суду щодо зобов'язання фонду майна вчинити певні дії мотивовано тими обставинами, що спірне майно відноситься до об'єктів приватизації групи "А", згідно п. 51 Закону України "Про Державну програму приватизації" (1723-14) орендар, який за згодою орендодавця здійснив за рахунок власних коштів поліпшення орендованого об'єкта, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без заподіяння йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків балансової вартості будівлі (споруди, приміщення), одержує право викупу цієї будівлі (споруди, приміщення) у разі ухвалення рішення про приватизацію.

Спірне майно не є цілісним майновим комплексом та не відноситься до складу активів санаторію, які за своєю специфікою збудовані та займаються лікуванням туберкульозу.

Згідно ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" органи приватизації у разі відсутності встановлених законом підстав для відмови зобов'язані включити спірне майно у перелік об'єктів, що підлягають приватизації.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.11.2008 (судді: Ю.Борисова, В.Гонтар, І.Черткова) рішення господарського суду АР Крим від 09.10.2008 залишено без зміни.

Міністерство охорони здоров'я України, Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим у касаційних скаргах та прокурор в касаційному поданні просять судові рішення у справі скасувати, в позові відмовити, так як право на викуп не передбачено договором оренди, який набрав чинність після прийняття Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , що згідно ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" та ст. 289 Господарського кодексу України є передумовою для приватизації, орендар здійснив поліпшення не маючи узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу інспекції архітектурно-будівельного контролю, рішення про приватизацію спірного майна не приймалося, згідно ст. 26 Закону України "Про курорти" передбачено, що приватизація спеціальних санаторно-курортних закладів (дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих з травмами і хворобами спинного мозку та хребта), що знаходяться на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебувають у державній або комунальній власності, забороняється.

Позивач подав клопотання про відкладення розгляду скарги у справі у зв'язку із тим, що касаційною інстанцією слухається справа № 2-22/7541-2008, результати розгляду якої матимуть суттєве значення для даної справи.

Ст. 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Зазначені обставини оцінюються судом, який розглядає справу, для реалізації наданого йому права на відкладення розгляду справи з метою її вирішення.

Касаційна інстанція зазначене клопотання відхиляє, оскільки, враховуючи приписи частини другої ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, частини першої ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку та меж перегляду справи, встановлення фактів щодо статусу об'єкта приватизації в справі № 2-22/7541-2008, в даному випадку не є обставиною, що перешкоджає здійснення перегляду судових рішень у даній справі.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційних скарг та подання, заслухавши прокурора та представника позивача, вважає, що скарги та подання підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу.

Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.

Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли:

особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом;

є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства;

не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.

Судами попередніх інстанцій не встановлено прийняття Фондом державного майна України рішення про включення орендованих позивачем приміщень санаторію ім. М.О.Семашка до конкретного затвердженого переліку об'єктів, які підлягають приватизації певним способом (аукціон, викуп чи конкурс), що унеможливлює подальше укладення договору купівлі-продажу між сторонами, та свідчить про наявність передбаченої абз. 4 п. 2 ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" підстав для відмови у приватизації орендованого позивачем майна.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанови від 04.02.2003 у справі № 17-6-3/02-1980, від 01.06.2004 у справі № 11/68-03), вказуючи зокрема про обов'язковість прийняття компетентним органом, а саме державним органом приватизації або місцевими радами, а не судом, рішення про затвердження переліків об'єкті групи "А", які підлягають приватизації певним способом, а також про те, що ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" конкретно визначені випадки, коли в орендаря виникає право викупу майна, стосовно якого є рішення про приватизацію.

При цьому, навіть за умови доведеності включення орендованого державного (комунального) майна до відповідного переліку, прийняття судом рішення про спонукання державного органу приватизації до укладення договору купівлі-продажу об'єкта приватизації лише за ознакою його вартості не відповідає вимогам законодавства ) Постанова ВСУ від 19.08.2008 у справі № 8/209НМ).

Водночас, абз. 3 п. 2 ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" для з'ясування підстав відмови у приватизації відсилає до законодавчих актів, якими встановлено обмеження на приватизацію цього підприємства.

З огляду на це судом апеляційної інстанції не відхилено та не спростовано викладені у апеляційні скарзі доводи відповідача про те, що відповідне законодавче обмеження встановлено ч. 2 ст. 26 Закону України "Про курорти", згідно якої приватизація спеціальних санаторно-курортних закладів (дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих з травмами і хворобами спинного мозку та хребта), що знаходяться на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебувають у державній або комунальній власності, забороняється. .

Наведене не виключає підстав вважати, що третя особа входить до кола спеціальних санаторно-курортних закладів, приватизація яких заборонена законом.

Касаційна інстанція враховує приписи абз. 1 п. 5 мотивувальної частини та абз. 2 п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 (v014p710-00) згідно яких доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків, визначених законом.

Так, викуп застосовується у випадках, передбачених ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" та іншими законами і є в такому випадку обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації.

Пропозиція покупця підлягає розгляду у визначений законом строк, однак вона не є обов'язковою для органів, які визначають або затверджують переліки об'єктів приватизації, за винятком випадків, передбачених ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" та іншими законами.

Отже, визначений ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" послідовний порядок приватизації державного майна передбачає, що укладенню договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в будь-якому випадку повинно передувати прийняття органом приватизації рішення про затвердження переліку об'єктів, які підлягають приватизації певним способом, та включення конкретного об'єкта до відповідного переліку чим спростовують висновки суду на достатність визначення способу приватизації орендованого приміщення Законом України "Про Державну програму приватизації на 2000-2002 роки" та обов'язок державного органу приватизації за заявою покупця включити об'єкт оренди до відповідного переліку та спонукати продавця укласти договір купівлі-продажу в разі ухилення органу приватизації від укладення цього договору.

Судами попередніх інстанцій не встановлені обставини справи, пов'язані із певним порядком отримання дозволів при здійсненні поліпшень орендованого майна, не встановлювалося чи здійснювалося поліпшення складів, не досліджено стан спірного майна на момент розгляду справи.

Зазначеним обставинам, які стосуються предмета спору, судами попередніх інстанцій всупереч вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не надано правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційні скарги та касаційне подання задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.11.2008 та рішення господарського суду АР Крим від 09.10.2008 у справі № 2-29/8852-2008 господарського суду АР Крим скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду АР Крим.