Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стародуба О.П.,

суддів - Коваленко Н.В., Кравчука В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років;

- зобов'язати відповідача здійснити призначення йому пенсії за вислугу років, згідно із ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", з 11.11.2016 р., виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, без обмеження граничного розміру пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно відмовив йому у призначенні пенсії згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789- XII (в редакції Закону від 12.07.2001р. № 2663-ІІІ (2663-14) ), чим порушено його право на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.11.2017 р. позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача № 60 від 30.11.2016 р. щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, згідно із ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру".

Зобов'язано відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років, згідно із ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" з 11.11.2016 р., виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. скасовано рішення суду першої інстанції та у задоволенні позовних вимог відмовлено.

З таким рішенням апеляційного суду не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що він має право на призначення пенсії на умовах, визначених ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001 р. № 2663-111 (2663-14) ) в розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку, оскільки Законом України № 3668-УІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) , який набрав чинності з 01.10.2011р., а також Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 р. № 76-VIII (76-19) , суттєво звужене його право на пенсію за вислугу років.

Позивач також посилається на те, що відповідно до ст. 22 Конституції України звуження змісту та обсягу існуючих прав особи не допускається.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач 11.11.2016р. звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ (2663-14) ) у розмірі 90% від суми заробітної плати.

Згідно протоколу № 60 від 30.11.2016 р. засідання комісії відповідача позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років з посиланням на те, що на момент звернення з відповідною заявою пенсії в порядку та на умовах Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ від 05.11.1991 р. (1789-12) не призначаються відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-УШ від 02.03.2015р. (213-19) (а.с. 13).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії його загальний стаж роботи в органах прокуратури на прокурорських посадах становив 21 рік 09 місяців 28 днів, у тому числі на посадах прокурорів - 19 років 03 місяці 28 днів, а тому позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку відповідно до положень ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ (2663-14) ).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині призначення позивачу пенсії за вислугу років без обмеження її граничного розміру суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Крім того, тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10 740 гривень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції, виходив із того, що з 15.07.2015р. стаття 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-XII щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв'язку із набранням чинності нового Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) .

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні правовідносини підлягають вирішенню за нормами Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року (1697-18) №1697-VI, оскільки позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії 11.11.2016р.

У частинах 1, 2 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вислуга років позивача станом на час звернення до відповідача, є меншою від 23 річного стажу, визначеного ч. 1 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII та складає 21 рік 09 місяців 28 днів, що не надає право позивачу на призначенні пенсії за вислугу років.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2016 по 30.09.2017 - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років. Таким чином, станом на дату звернення позивача до Пенсійного фонду необхідними умовами для призначення їй пенсії за вислугу років були: а) вислуга років - 23 роки; б) стаж на посадах прокурорів - 13 років.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 11.11.2016р. вислуга років позивача складала менше 23 років та, відповідно, була недостатньою для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися також є безпідставним і висновки апеляційного суду не спростовує, оскільки у період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001 р., що діяла до 30.09.2011р., пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Крім того, станом на 30.09.2011р. у позивача був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років, а тому, у період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001р. позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII (1697-18) не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.

Крім того, у справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача немає "законних сподівань" на збільшення пенсії, які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі "Великода проти України" Суд розглянув скаргу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19.01.2010р. після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

Верховний Суд у постановах від 14.02.2018р. у справі 752/20817/16-а та від 21.02.2018 р. у справі 211/3177/17 вже висловлював правову позицію стосовно застосування ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001 р., що діяла до 30.09.2011 р.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. у даній справі - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.