У червні 1999 р. К. звернулася до суду з позовом до К. В. про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. У заяві зазначалося, що відповідачка на початку травня 1999 р. звернулась із заявою до відділення N 9 УВС м. Донецька про те, що нібито чоловік К. зберігає вдома боєприпаси, привезені з Абхазії. Перевіряючи заяву, працівники міліції зробили в будинку обшук, про що стало відомо сусідам та співробітникам позивачки.

У вересні 1999 р. К. заявила додаткові вимоги про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що в березні 1999 р. відповідачка направила прокурору м. Дзержинська заяву, в якій звинуватила її, позивачку, у купівлі посвідчення водія для свого чоловіка та в торгівлі краденою з колгоспного поля кукурудзою.

Суди розглядали цю справу неодноразово. Останнім рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 21 листопада 2000 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії з цивільних справ Донецького обласного суду від 15 січня 2001 р., зазначений позов задоволено частково.

Постановлено зобов'язати К. В. спростувати відомості про зберігання К. за місцем проживання боєприпасів, про які йшлося в заяві від 21 квітня 1999 р. на ім'я начальника відділення N 9 УВС м. Донецька, та вибачитися перед К. у присутності трудового колективу школи N 20 с. Щербинівки. Суд також зобов'язав відповідачку спростувати відомості, викладені у заявах від 7 березня 1999 р. на ім'я прокурора м. Дзержинська Донецької області, а також начальника головного управління освіти Донецької області (далі - управління освіти), про те, що К. займається продажем краденої з колгоспного поля кукурудзи, крім того, незаконно придбала для свого чоловіка посвідчення на право керування транспортними засобами. Для цього К. В. мала направити письмові спростування прокурору м. Дзержинська і начальнику управління освіти. На відшкодування моральної шкоди постановлено стягнути на користь позивачки 590 грн.

У касаційній скарзі К. В. просила скасувати зазначені судові постанови і закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала за необхідне касаційну скаргу частково задовольнити, а постановлені у справі судові рішення - скасувати з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що відповідачка поширила у своїх зверненнях до правоохоронних органів неправдиві відомості про позивачку, які порочать її честь та гідність. Однак із таким висновком суду погодитись не можна, тому що він не грунтується на матеріалах справи і вимогах закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК (1540-06) громадянин або організація вправі вимагати в судовому порядку спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Суд установив, і ця обставина не оспорюється сторонами, що відповідачка звернулася до правоохоронних органів (УВС та прокуратури) із заявами, в яких повідомляла про можливе порушення законів позивачкою та вимагала поновлення законності.

Компетенція органів міліції та прокуратури, а також порядок перевірки таких звернень цими правоохоронними органами визначені законами від 20 грудня 1990 р. N 565-XII (565-12) "Про міліцію", від 5 листопада 1991 р. N 1789-XII (1789-12) "Про прокуратуру", від 2 жовтня 1996 р. N 393/96-ВР (393/96-ВР) "Про звернення громадян", положеннями КПК та інших нормативних актів.

Вирішуючи спір, суд не врахував, що не можна застосовувати ст. 7 ЦК (1540-06) у випадку, коли особа звертається до суду, іншого правоохоронного чи державного органу, організації, наділених відповідно до закону владними повноваженнями (наприклад, до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради), із заявою про неправомірні дії іншої особи, якщо цей орган чи організація наділені владними повноваженнями щодо поновлення законності у відповідних відносинах чи застосування передбачених законом санкцій до правопорушника. Таке звернення для вирішення спору, поновлення прав чи захист законних інтересів або для поновлення законності не є поширенням відомостей, як це розуміється у ст. 7 ЦК.

Суд при вирішенні спору не зазначив у рішенні, чому за звернення до правоохоронного органу (в цьому випадку до МВС) відповідачка повинна вибачитись перед позивачкою у присутності трудового колективу школи N 20.

Крім того, зобов'язуючи відповідачку направити спростування до управління освіти, суд порушив правила статей 15, 62, 202, 203 ЦПК (1501-06, 1502-06) , оскільки позивачка таких вимог не заявляла і в ході вирішення спору свої вимоги не доповнювала, а обставини, пов'язані з фактом направлення заяви до управління освіти, суд не досліджував, про що свідчить протокол судового засідання.

За цих обставин, керуючись ст. 342 ЦПК (1503-06) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 21 листопада 2000 р. та ухвалу судової колегії з цивільних справ Донецького обласного суду від 15 січня 2001 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.