СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
15.08.2002
(Витяг)
У лютому 2001 р. Б. (будучи вчителем математики в
Кіровоградській загальноосвітній школі N 24) звернулася до суду з
позовом до управління освіти Кіровоградського міськвиконкому (далі
- управління), Кіровоградської міської ради про стягнення
заборгованості по виплатах надбавки за вислугу років та щорічної
грошової допомоги на оздоровлення. На підставі ст. 57 Закону від
23 травня 1991 р. "Про освіту" ( 1060-12 ) (1060-12)
вона просила стягнути з
управління 1 тис. 740 грн. надбавки за вислугу років та 435 грн.
допомоги на оздоровлення.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20
березня 2001 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду
Кіровоградської області від 6 листопада 2001 р., у задоволенні
позову відмовлено.
У касаційній скарзі Б. просить скасувати зазначені судові
рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм
матеріального права.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,
ознайомившись із доводами касаційної скарги, визнала, що вона
підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановлюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд
першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції,
виходив із того, що в зазначений період відділу освіти не
виділялися кошти на виплату надбавок за вислугу років та допомоги
на оздоровлення, що відповідно до ст. 57 Закону "Про освіту"
( 1060-12 ) (1060-12)
має здійснюватися під час надання щорічної відпустки.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Згідно з ч. 7 ст. 43 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
право
на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону від 24 березня 1995 р. "Про
оплату праці" ( 108/95-ВР ) (108/95-ВР)
працівник має право на оплату своєї
праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.
Статтею 57 Закону "Про освіту" ( 1060-12 ) (1060-12)
передбачені
гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним та іншим
працівникам закладів освіти, в тому числі і виплата надбавок за
вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної
відпустки, які введені в дію відповідно з 1 січня 1997 р. та 1
січня 1998 р.
Судом установлено, що всупереч зазначеним вимогам закону
надбавки за вислугу років та допомога на оздоровлення за 1997 -
2000 рр. позивачці не виплачувалися.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови
від 24 грудня 1999 р. N 13 ( v0013700-99 ) (v0013700-99)
"Про практику
застосування судами законодавства про оплату праці", при вирішенні
спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік
чи вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з
нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих
виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені
нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат лише
у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів
відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути
відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах
відсутністю певних коштів чи фінансування.
Відповідно до ст. 22 Закону "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ) (108/95-ВР)
суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому
порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують
умови, встановлені законодавством, угодами і колективними
договорами.
Відповідно до вимог ст. 9 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
умови договорів про
працю, які погіршують становище працівників порівняно із
законодавством України про працю, є недійсними.
Таким чином, законом передбачено, що навіть за наявності
угоди сторін у трудовий договір не можуть включатись умови, які
погіршують становище працівника, тим більше умови, які дозволяють
власнику в односторонньому порядку приймати рішення з питань
оплати праці.
Наведені в касаційній скарзі доводи дають підстави вважати,
що судом неправильно застосовані норми матеріального та
процесуального права. З таких підстав рішення та ухвала суду
підлягають скасуванню.
Враховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України рішення Ленінського районного суду м.
Кіровограда та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області
скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої
інстанції.
"Вісник Верховного Суду України",
N 6, листопад - грудень, 2002 р.